Сторінка:Мыкола Костомаров. Руина І. Гетьманованє Бруховецкого (1892).djvu/152

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця сторінка вичитана
— 144 —

до того, що наши̂ послы натякнули вашо̂й царско̂й величности, наче бъ то Москва мала опанувати нами, то така була тодѣ у насъ чутка, але про се теперь нѣякои речи не має. Коли у насъ що небудь нове буде про сю рѣчь, мы не забаримося сповѣстити вашу царску мило̂сть. Про затриманыхъ татарскихъ нево̂льнико̂въ мы выдали універсалъ, що бъ де то̂льки вони знайдуться, заразъ же ихъ вызволити; вашь Татаринъ, разомъ зъ нашими козаками, поѣхавъ во̂дшукувати ихъ по городахъ. Про все се подро̂бно перекаже по̂сланець нашь Семенъ Савичь. Мы жь повторне просячи вашои ласки до насъ, сами̂ зъ нашими послугами во̂ддаємося вашо̂й царско̂й милости. Вашои царскои милости доброзичливый слуга Богданъ Хмельницкій зо всѣмъ во̂йскомъ запорозкимъ.

„Коли написано вже сей листъ, наспѣли до насъ двѣ певныхъ звѣстки, що Поляки постановляють на соймѣ у себе. Одну вѣстку доставивъ уманьскій полковникъ. Коли по̂дъ Умань приходили Поляки, тодѣ до насъ попавъ въ полонъ ксёндзъ капелянъ польского гетьмана Потоцкого, во̂нъ, хочь бувъ раненый и при смерти, але по совѣсти переказавъ намъ такъ: „Мы сюды не мали йти, але король и Рѣчь-Посполита по̂слали насъ. Я самъ бувъ на соймѣ и певне знаю: король самъ не по̂де на во̂йну, во̂нъ зо̂станеться въ Варшавѣ, а замѣсць себе по̂шле королѣвского брата Кароля, котрый заразъ же, якъ то̂льки по̂дросте трава, рушить просто по̂дъ Умань зъ во̂йскомъ, котре складається съ Поляко̂въ, Волохо̂въ, Угро̂въ и Нѣмцѣвъ, вже й теперь велено Потоцкому добре тамъ врештувати табо̂ръ. Коли ксёндза спытали: нащо такъ глибоко въ Украину йде королѣвске во̂йско? — во̂нъ одмовивъ: королевичь сподѣвається на по̂дмогу Татаръ, кажуть, обѣцяно ко̂лька десятко̂въ тысячь таляро̂въ на во̂йну проти козако̂въ. Друга звѣстка йде зъ литовскихъ краѣвъ: при одному трупѣ знайшли листъ, писаный авізами, слово въ слово зго̂дный съ тымъ, якъ казавъ ксёндзъ. Звольте, ваша царска мило̂сть, вдуматися, яки̂ у нихъ замѣры? Мы имъ не ймемо вѣры, але запобѣгаючи заздалего̂дь, поко̂рно просимо вашу царску мило̂сть, звольте покласти сво̂й рѣшенець и переказати нашимъ по̂сланцямъ пораду, якъ намъ бути зъ агами и беями, и якъ давати одсѣчь тымъ, хто наступатиме на насъ. Звольте тежь повѣдомити насъ про спомагаючи̂ силы, чи скоро вони будуть.