Сторінка:Мыкола Костомаров. Руина І. Гетьманованє Бруховецкого (1892).djvu/153

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця сторінка вичитана
— 145 —

Богъ бачить, що мы не подаємо приводу до розбрату зъ вами. Повторне просимо: звольте за все подати звѣстку черезъ нашихъ по̂сланцѣвъ, а мы, зо̂бравши свои полки, будемо сподѣватись. А дальше, що у насъ буде и яки̂ звѣстки во̂дки небудь матимемо, про все не забаримося оповѣстити вашу царску мило̂сть“.

Що бъ зрозумѣти значѣнє и духъ сего листу, треба згадати де-яки̂ тодѣшни̂ подѣѣ. Въ груднѣ и студнѣ 1653 року Хмельницкій воювавъ проти Поляко̂въ вкупѣ зъ Исламъ-Гиреємъ, але Крымскій володарь йшовъ на по̂дмогу козацкому гетьману не за для прихильности до козацкои справы и навѣть не для прибутку во̂дъ польскои державы, якъ було передъ зборо̂вскою умовою. Во̂нъ ишовъ по волѣ и наказу турецкого султана, свого пана. Поляки постановили съ Крымскимъ ханомъ миръ по̂дъ Каменцемъ, то була такъ звана въ исторіи жванецка умова. На користь козакамъ Исламъ-Гирей вымовивъ у короля Яна Казимира обѣцянку, во̂дновити зборо̂вску умову, котра по̂дняла козацтво до такои высокости, до якои воно до того нѣколи не досягало, але незабаромъ по̂сля новои во̂йны и берестецкои поразки умова ся була скасована и замѣсць неи постановлено бѣлоцерко̂вску, далеко менше користну для козако̂въ. Обѣцянка зо̂сталась „цяцянкою", и про се и нагадує Хмельницкій въ сему листѣ своєму. Черезъ мѣсяць по̂сля жванецкои умовы Богданъ Хмельницкій во̂ддався Московскому цареви и въ Переяславѣ заприсягнувъ єму на вѣрне по̂дданьство. Тымъ часомъ во̂нъ вже ранѣйше ставъ по̂дданымъ турецкого султана и черезъ се мавъ право на по̂дмогу во̂дъ Туреччины и єи данника, Крымского хана, проти завзятыхъ своихъ ворого̂въ, Поляко̂въ. Звычайно, що нова присяга на вѣрно̂сть иншому цареви повинна була перемѣнити давни̂ во̂дносины Хмельницкого до Туреччины и до хана. Хмельницкій мавъ на думцѣ утаити се во̂дъ своихъ мусульманьскихъ спо̂льнико̂въ. Якъ видно зъ єго листу до хана, во̂нъ ухиляється во̂дъ подробиць про сю лескотливу справу, выказує сами̂ лише натяканя, по котрымъ во̂дносины козацкого гетьмана до московскои державы выявляются такъ, наче бъ то у него зъ Москвою то̂льки якась дружня згода, абы лише нахилити Москву проти Польщѣ, съ котрою Московскій царь мавъ свои давни̂ рахунки, а до того ще Богданъ завважає, що