Сторінка:Мыкола Костомаров. Руина І. Гетьманованє Бруховецкого (1892).djvu/156

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Цю сторінку схвалено
— 148 —

скою державою. Зъ султаньскои грамоты знати, що й при стамбульскому дворѣ дивилися якось неймовѣрно на козацкого гетьмана; султанъ оповѣщає, що визіръ не во̂дчинявъ дверей отоманьского монархи козацкимъ посламъ, ажь поки гетьманьски̂ обясненя и запевненя не во̂дновили дружныхъ во̂дносинъ султана до козако̂въ и поки Богданъ Хмельницкій не во̂дновивъ прежнёго свого обовязку, выявленого въ 1650 роцѣ.

Документы, съ котрыхъ мы выбрали си̂ звѣстки, въ московско̂мъ головно̂мъ архівѣ чужоземныхъ справъ, єсть частиною во̂ддѣлу польскои короннои метрики, вони тамъ зо̂брани̂ въ двохъ текахъ по̂дъ заголовкомъ: „Зсылки Польщѣ зъ Украиною“. Обо̂ймаючи часы гетьманованя Богдана Хмельницкого, Выговского, Юрія Хмельницкого и Тетери, вони ко̂нчаються на 1663 роцѣ. Частина сихъ документо̂въ ранѣйшого часу попала въ руки Полякамъ по̂сля берестецкои побѣды надъ козаками, коли побѣдникамъ до̂сталася шкатула Хмельницкого съ паперами, — другу частину завѣзъ въ Польщу Тетеря, котрый, якъ вѣдомо, завѣзъ зъ собою скарбы Хмельницкого и клейноды во̂йска запорозкого, до якихъ належали и письменни̂ документы. Кажуть, що въ московско̂мъ архівѣ чужоземныхъ справъ нѣхто не памятає, що бъ хто небудь зъ рускихъ чи польскихъ историко̂въ користувався сими документами. Здебо̂льша вони нѣде не були надруковани̂ и мало мѣжь ними такихъ, котрыхъ змѣстъ по якимъ иншимъ спискамъ бувъ бы вѣдомый историкамъ Украины. Историчне значѣнє особы Богдана повинно уявлятися въ иншому свѣтлѣ. Єго наступники — Бруховецки̂, Дорошенки, Орлики та инши̂ другорядни̂ дѣячѣ, маючи на метѣ самосто̂йно̂сть Украины по̂дъ верховною властею Отоманьскои Порты, не чинили незго̂дно съ політикою Богдана Хмельницкого, а то̂льки слѣдкували показаною нимъ кривою стежкою, а Юрко Хмельницкій, котрого султанъ пожалувавъ княземъ Малоросійскои Украины, не бувъ „сынъ, недостойный славного батька“, але вповнѣ бувъ достойный єго, якъ и Богданъ лишивъ Украинѣ достойного себе сына.


Переложено зъ выданя 1881 р. „Историч. монографіи и изслѣдованія Н. Костомарова т. XIV. выданє Вольфа. Ст. 63—83.

Складавъ Левъ Вербицкій.