воно приходило до королѣвского, абы гуртомъ ити на неприятеля. По̂сля ро̂здвяныхъ святъ король рѣшивъ не гаятися бо̂льшь и прямувати въ саму Московщину.
Першими днями сѣчня 1664 р. король Янъ Казимиръ, а за нимъ и во̂йска єго, вырушивъ зъ Остра. Поляки обминули Нѣжинъ, не во̂дважившись добувати єго, бо мѣсто було добре окрѣпленымъ и сидѣла въ нему чимала залога. Поляки звернули на Олишевку.[1] Тымъ часомъ Богунъ добувъ Борзну,[2] де на той часъ перебувавъ лубеньскій полковникъ. Борзна передалася безъ суперечки, самъ полковникъ лубеньскій згодився покоритися королю. Гетьманъ Тетера, йдучи по приказу короля злучитися съ королѣвскимъ во̂йскомъ, переходивъ черезъ Прилуку[3] и Ичню[4].
На дорозѣ королѣвскому во̂йску стояло на березѣ Десны мѣсточко Салтыкова-Дѣвиця. Польска лѣтопись оповѣдає, що се мѣсточко було кубломъ всякихъ волоцюгъ, котри̂ перебивалися зъ грабованя. Паграбоване въ ро̂жныхъ мѣстахъ чуже добро вони звозили въ С. Дѣвицю и тутъ або спродавали єго, або вымѣнювали. Мѣсточко було обгороджене палями и обнесене валомъ; стоявъ тутъ и замокъ, зъ виду наче по̂вмѣсяця. Съ трохъ боко̂въ мѣсточко по̂дперезувала Десна, котра не замерзала и за великои холоднечи, бо на днѣ єи въ глибинѣ струмѣло богацько криниць. Надъ мѣсточкомъ и замкомъ орудувавъ якійсь Донець на призвище Трикачь. Дѣвичане прирадили собѣ уперто оборонятися; а на случай, коли вже нѣякимъ робомъ не спроможуться оборонитися, такъ выготовили потрѣбни̂ речи на спасенє. Вони потопили въ воду поромы, проти того мѣсця, зво̂дко̂ля мусѣли прийти Поляки: вони сподѣвалися, коли треба буде, такъ повытягають поромы и спасуться на нихъ во̂дъ Поляко̂въ. Одначе ся засторога имъ самымъ нашкодила.
Королѣвскій сурмачь, по̂дъѣхавши до мѣсцевого валу, гукнувъ:
„Салтыкова-Дѣвиця! ты повинна покоритися єго величеству королю, своєму законному державцю!“
