Показалося, що й правобережна Украина не бо̂льшь лѣвобережнои корилася Полякамъ. Найменша сподѣванка на по̂дпомогу зъ Московщины розбуджувала въ народѣ давне, непримириме ворогованє до Поляко̂въ. Сѣрко 8. сѣчня зложивъ на руки якогось Пилипчаты сво̂й урядъ кошового отамана, а самъ, взявши охочихъ Запорожцѣвъ и Украинцѣвъ, рушивъ зъ ними на Тягинь (Бендеры). Тутъ во̂нъ спаливъ и зруйнувавъ ко̂лька турецкихъ сѣлъ и повернувъ на Украину по̂дбивати наро̂дъ проти Поляко̂въ и схиляти єго до Московского царя. По̂дпособляти єму прибувъ выряженый Бруховецкимъ Семенъ Высочанъ, зъ назвою „гетьманского полковника“, се бъ то по̂сланого гетьманомъ. Таку назву дано, що бъ во̂дро̂жнити єго во̂дъ тыхъ ватажко̂въ народныхъ ватагъ, котрыхъ повыбирано на урядъ по ро̂жныхъ мѣстахъ и называно полковниками. Ледви въ народѣ прочули про зазывъ славного отамана Сѣрка, якъ козаки принялися скро̂зь по мѣстахъ на березѣ Бога и Днѣстра, въ полкахъ Кальницкому, Брацлавскому, Уманьскому, въ Могилевѣ, Рашковѣ и ин. заводити ватаги и нѣвечити Поляко̂въ и жидо̂въ. Ватажники заприсягали держатися крѣпкои царскои руки доти, доки триматиметься душа въ тѣлѣ. Брацлавскій полковникъ Остапъ Гоголь зъявивъ себе царскимъ прихильникомъ. А 18. березоля (марця) Сѣрко повѣдомлявъ Косагова, що вже всѣ украиньски̂ мѣста во̂дъ Днѣстра до Днѣпра схилилися по̂дъ царску руку.
Наврядъ чи бувъ другій такій прихильникъ Польщѣ, котрого бъ въ той часъ такъ ненавидѣли Украинцѣ, якъ гетьмана Тетеру. Мордуючи Поляко̂въ и Жидо̂въ, Украинцѣ гадали собѣ, що нѣвечать самого Тетеру и тымъ выявляли свою зло̂сть на сего „зрадника, лядского прислужника“. Отъ примѣромъ въ Мошнахъ[1] якійсь Украинець, мордуючи Поляка, додававъ: „Отаке незабаромъ буде и вашому гетьманови“. Тетера, прибувши по королѣвскому наказу на правобережну Украину спиняти народне повстанє, затаборувавъ бо̂ля Во̂льховець.[2]
Ворохобня на правобережно̂й Украинѣ затягла въ свою ковбаню и проковтнула колишнёго гетьмана Ивана Выговского. Во̂нъ теперь бувъ кієвскимъ воєводою: ворого̂въ у него було
