Вартови̂ потягли єго съ хаты. Ледви во̂нъ переступивъ черезъ поро̂гъ, жовнѣры, котрыхъ постановлено заздалего̂дь, пустили въ него кулями!…
Во̂нъ згинувъ, говорить польска лѣтопись, швидше яко жертва особистого до него ворогованя, нѣжь справжнёго злочиньства! Нечувано несправедлива рѣчь! Сенатора и воєводу покаравъ смертею полковникъ королѣвского во̂йска, не судивши єго законнымъ судомъ.
Во̂нъ ско̂нчивъ своє житє отакъ позорно, за те, що зъ єго волѣ пролито колись багацько людской крови, за те, що зломавъ присягу Московскому царю, говориться про Выговского въ украиньско̂й лѣтописи.
Жѣнка Выговского, зъ роду Ететковичѣвъ, якъ вчула про траґічну долю свого чоловѣка, тои жь годины впала и вмерла.
До сего часу ще запевне не вѣдомо о ско̂лько була правдивою зведена на Выговского вина, буцѣмъ во̂нъ бажає зновъ перейти по̂дъ руку Московского царя и по̂дбиває проти Польщѣ украиньске поспо̂льство. За того часу Украинцѣ, вывернути̂ съ коліи, легко переходили съ по̂дъ однои власти до другои и жадна передъ тымъ козакова дѣяльно̂сть не давала сказати съ певностею, що во̂нъ може, а чого не може вчинити. Выговского колись спокусили влесливи̂ обѣцянки Поляко̂въ надати Украинѣ федеративнои волѣ; опо̂сля во̂нъ зъ досвѣду по̂знавъ неможливо̂сть сеи справы и може бути, що во̂нъ домыслився, що любо̂й єго Украинѣ, одно спасенє лишитися вѣрною и поко̂рливою Московскому царю, котрому колись и во̂нъ заприсягавъ у купѣ зъ Богданомъ Хмельницкимъ.
Звѣстка про кару надъ Выговскимъ розповсюдилося по Украинѣ и ще бо̂льшь обурила поспо̂льство проти Польщѣ. Повстанцѣ ще го̂ршь лютували на Тетеру и бажали звести єго зъ свѣту. Тетера вырядився въ Чигиринъ, що бъ окрѣпити єго проти Бруховецкого, котрый загрожувавъ зъ лѣвого боку Днѣпра. Тымъ часомъ въ Чигиринѣ Тетерини̂ супротивники промышляли надъ єго погибелю и потайно засылали до Бруховецкого въ Переяславъ, де во̂нъ перебувавъ зъ во̂йскомъ во̂дъ другои половины березоля; зъ нимъ були козаки слобо̂дскихъ полко̂въ и московски̂ ратники зъ стольникомъ Скуратовымъ.
