Собѣскій. Страсбухъ, якъ пишуть польски̂ историки, першимъ втѣкъ во̂дъ бою, подавши стыдовищный приво̂дъ своєму во̂йску. Собѣскій забравъ зброю и припасы. Тодѣжь таки Поляки злапали ко̂лькохъ козацкихъ ватажко̂въ, котри̂ йшли зъ Москалями. Тутъ попався и Нужный, той самый, що такъ метко выпхавъ Поляко̂въ зъ Новыхъ-Млыно̂въ и во̂днявъ у канцлєра Пражмовского королѣвски̂ дорогоцѣнности. Поляки судили козацкихъ ватажко̂въ яко зраднико̂въ королю; во̂йсковый судъ присудивъ Нужного на шибеницю, та во̂нъ выпрохавъ, що бъ єго посадили на палю. „Такою смертю, мовивъ во̂нъ, померъ и мо̂й батько“. Розбивши Страсбуха, Собѣскій не рушавъ дальше на Бруховецкого; бо Поляки гадали, що до него разъ-у-разъ надходить свѣже во̂йско зъ лѣвого боку Днѣпра, а якъ воно численне, про те не тямили.
Бруховецкій не дочекавши Страсбуха, рушивъ на Чигиринъ, задумавъ росправитися зъ симъ мѣстомъ, доки ще не прибувъ Чернецкій. А Чернецкій лишивши частину во̂йска въ Паволочѣ[1] и Корсунѣ по̂дъ урядомъ Маховского и Собѣского, вырядивъ ко̂лька коруговъ до Чигирина проти Бруховецкого, а самъ, взявши 13 чоловѣка, метнувся въ Крымъ, прохати хана, швидше йти зъ великою ордою на по̂дпомогу Полякамъ. Хана не було тодѣ въ Крыму, во̂нъ по наказу свого падішаха, ходивъ въ Угорщину бити цѣсарцѣвъ. Тымъ-то Чернецкій съ Крыму попростувавъ на Буджацку орду: тутъ єго повитали ласкаво. Два салтаны Салетъ-Гирей и Саламъ-Гирей згодилися по̂дпомогти Поляко̂въ и повели зъ собою, хто каже, 20.000, а хто лишень 5000 во̂йска.
Тымъ часомъ якъ Чернецкій проводивъ Татаръ на Украину, Маховскій выйшовъ єму на зустрѣчь у Городище.[2] Городищане, выдаючи на видъ свою поко̂рливо̂сть королю, потайно, звѣстили Сѣрка: сей несподѣвано прибувъ у ночѣ та мусѣвъ во̂дступити, бо й Полякамъ тежь несподѣвано наспѣла по̂дмога во̂дъ польского во̂ддѣлу, котрый проходивъ поузъ Городище. За день по̂сля сего прибувъ и Чернецкій съ Татарами.
Велику надѣю голубили Поляки на отсихъ Татаръ; що бъ влестити имъ, Чернецкій дозволивъ имъ забирати въ полонъ
