„Онъ-онъ ряба собака!“ Минуло ко̂лька днѣвъ, бо̂й ишовъ и зъ него Чернецкій запевнився, що силою нѣчого не вдѣє зъ обложенцями. Тодѣ во̂нъ вырядивъ якогось шляхтича усовѣщувати Ставищанъ, що бъ здалися и даремне себе не занапащали. Ставищане во̂дповѣли: „Нехай же спершу польске во̂йско во̂до̂йде геть во̂дъ нашого мѣста, тодѣ мы вырядимо своихъ людей умовитися съ Чернецкимъ; та що бъ не було въ насъ во̂йскового постою и польскои залоги. Така во̂дповѣдь роздратувала гордовитого пана; во̂нъ наказавъ Татарамъ ко̂нчати руину околицѣ, нѣвечити села и безъ милосердя мордувати жѣноцтво, дѣтвору и дѣдо̂въ. Тымъ часомъ по̂двезено до Поляко̂въ припасо̂въ боєвничихъ. Бомбы та гранаты знѣвечили бо̂льшу частину будо̂влѣ въ Ставищахъ. Дачка вбито, натомѣсць выбрали сотника Чопа, котрый, якъ повѣдає польска лѣтопись, на лихо Полякамъ бувъ розумнымъ и во̂дважнымъ ватажкомъ. Велики̂ страты выпали тодѣ Полякамъ. Пѣхотинцѣ, що зацѣлили во̂дъ зимового походу, теперь всѣ пропали. Польске во̂йско такъ змалѣло, що съ тысячѣвъ поробилися сотнѣ. Чернецкій таки въ загалѣ мало берѣгъ житє своихъ по̂дурядныхъ; а коли єму говорили про велики̂ страты во̂йска, во̂нъ промовлявъ: „Що жь дѣяти! вже жь, пакъ, во̂йна не сплоджує людей“. Забажалося Чернецкому, хочь бы що, а добути мѣсто приступомъ.
Паны, котри̂ складали бо̂ля него во̂йскову раду, раяли, що ради помилованя власного во̂йска, далеко лучше приневолити обложенцѣвъ до здачи бльокадою, та й полонени̂ свѣдчили, що у Ставищѣ на омаль корму, а людей назбиралася зъ сѣлъ велика сила; и на зиму селяне нѣчого на поляхъ не сѣяли, та й того, що вродило лѣтомъ, не поспѣли зо̂брати съ поля, черезъ що и въ облогу зъ собою нѣчого було принести про запасъ. Прирадили обложити Ставище на вкруги, що бъ нѣ въ мѣсто, нѣ зъ мѣста жадна людина не перейшла.
Одначе можна бъ було по̂дпомогти обложенцямъ, коли бъ Бруховецкій зо̂бравъ бувъ до купы подро̂блене своє во̂йско и коли бъ московски̂ воєводы зъ своими ратниками прибули до Бруховецкого въ сво̂й часъ; а то жь сего не сталося. Цѣлый червець Бруховецкій дожидавъ, що Сѣрко и Косаговъ приведуть до него повстаньскихъ ватагъ съ Прибужчины и съ Приднѣстрянщины, але не такъ воно выйшло, якъ обѣцяли Сѣрко
