Сторінка:Мыкола Костомаров. Руина І. Гетьманованє Бруховецкого (1892).djvu/44

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця сторінка вичитана
— 36 —

скови̂ припасы вони позабирали собѣ и знѣвечили недалеко бо̂ля Ставища ленну маєтность Чернецкого. Такъ отъ теперь Чернецкій и прийшовъ на росправу. Иванъ Собѣскій завсѣгды вызначався тымъ, що раявъ обертатися по людски и приязно зъ украиньскимъ народомъ, во̂нъ и теперь раявъ, що бъ дозволено було повстанцямъ вырядити до короля своихъ по̂сланцѣвъ, зложити поко̂рливо̂сть и доки по̂сланцѣ не вернуться во̂дъ короля, не нападати на Ставище. На сю пораду Чернецкій во̂дповѣвъ:

„Я не вмѣю влещувати, а досвѣдъ навчивъ мене, що своєвольство козако̂въ треба спиняти не кротостю, а лютостю“, и звелѣвъ Татарамъ попалити и понѣвечити усѣ села и хуторѣ коло Ставищь, а людей полонити. „Не ѣстиму, не спатиму, доки не добуду отсего гнѣзда ворохобнѣ, сего вертепу розбишакъ“, говоривъ Чернецкій. Такій же поглядъ вызначивъ во̂нъ у доносѣ до короля: „На одкрытому полѣ не зустрѣчаю ворого̂въ; вони позасѣдали въ мѣсточкахъ и городахъ и такъ уперто тримаються московскои протекціи, що кожне село мушу добувати приступомъ. Серця ихъ не почувають милосердя вашого величества; вони бо̂льшь готови̂ голодувати, житла свои пустити на погибель во̂дъ огню, самымъ терпѣти всячину, нѣ жь повернутися въ по̂дданьство свого короля. Вся Украина стала на тому, що лѣпше повмирати нѣ жь коритися Полякамъ.“

Польскій историкъ повѣдає, що въ Ставищѣ урядували повстанцями якійсь Дачко, котрый довго бувъ въ турецко̂й неволѣ на ґалєрахъ и Буланый, котрый за Богдана ще бувъ у пѣхотинцѣвъ полковникамъ. Обыдва вони на сей часъ були полковниками сердюцкихъ полко̂въ, недавно позаводженыхъ зъ охочихъ.[1] Въ Ставищахъ засѣло багацько народу. Польски̂ звѣстки показують 16.000 усѣхъ спосо̂бныхъ до бою. Першій приступъ роспочався 4. липня. Спершу Поляки не мали удачи. Дачко прогнавъ приступъ и звелѣвъ копати ро̂въ, що бъ не по̂дпустити Поляко̂въ на валъ. Зъ землѣ, що выкидали зъ рову насыпали другій валъ: такимъ побытомъ мѣсто по̂дперезалося двома валами. Поспо̂льство, выходячи на валы, глузувало съ Поляко̂въ. Чернецкій объѣздивши во̂йско бувъ у бурцѣ (плащь) зъ леопардовои шко̂ры. Поспо̂льство, побачивши єго, гукало:

  1. Имовѣрно съ призвища Серденя, котрымъ звався першій сердюцкій полковникъ.