Сторінка:Мыкола Костомаров. Руина І. Гетьманованє Бруховецкого (1892).djvu/50

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця сторінка вичитана
— 42 —

ского во̂йска. По̂дъ конець жовтня кієвскій воєвода листувавъ въ Москву, що де-яки̂ мѣста, що були во̂дчахнулися во̂дъ Поляко̂въ, зновъ до нихъ поприставали, а инши̂ перебувають по̂дъ утискомъ Поляко̂въ.

Уманцѣ уперто стояли проти Поляко̂въ. Не выпадало такои днины у нихъ, що бъ не розмовляли съ Поляками рушницями, писавъ уманьскій полковникъ. Але вже въ грудни Косаговъ вызволився зъ облоги въ Медвинѣ и замѣсць того, що бъ рушити въ Умань, во̂нъ вернувся въ Канѣвъ. Въ Каневѣ во̂нъ одержавъ во̂дъ царя вдруге наказъ ѣхати въ Бѣлгородъ и лапати во̂йсковыхъ волоцюгъ, а полкомъ єго у Каневѣ велено урядувати стольнику Хведору Протасову. Того жь часу и Сѣрко прибувъ у Московщину: во̂нъ, розлучившись съ Косаговымъ, засѣвъ у Торговицѣ и нѣвечивъ Татаръ, а дальше покинувъ Торговицю и прибувъ на свою любу Сѣчь, та незабавомъ посварився зъ Запорожцями и подався въ Харко̂въ; тутъ була єго семья. Съ Харкова Сѣрко перебрався въ Бѣлгородъ. Зъ Сѣчи Сѣрко выбрався черезъ те, що Бруховецкій роспочавъ потайни̂ зносины съ Крымскими ханомъ. Въ Крыму де-яки̂ вплывови̂ мурзы доводили своєму ханови: „Поляки насъ, Татаръ, все приманюють украиньскими мѣстами, котри̂ сподѣваються роздобути, си̂ мѣста коряться цареви а не Поляками; нами съ того жаднои користи нема, лѣпше бъ було погодитися намъ и зъ Москвою“. Съ такои порады ханъ въ жовтни выславъ листъ до Бруховецкого, вмовляючи на згоду. Гетьманъ доручивъ сей листъ царю и одержавъ во̂дъ него наказъ, завести съ ханомъ зносины. Тодѣ Бруховецкій вырядивъ до хана своихъ по̂сланцѣвъ, а Запорожцѣ й переняли ихъ, роспакували и перечитали гетьманови̂ грамоты. Коли жь пото̂мъ гетьманъ вырядивъ по̂сланцѣвъ вдруге, такъ Запорожцѣ переняли ихъ и зовсѣмъ не пропустили въ Крымъ. Сѣрко, яко кошовый отаманъ, пильнувавъ задержати запорозке товариство въ поко̂рливости царю и въ послуху до гетьмана. Запорожцѣ не слухали Сѣрка и гомонѣли. Сѣрко лишивъ Сѣчь. Въ Бѣлгородѣ воєвода Рѣпнинъ розказавъ Сѣркови, що зносины съ Крымомъ завелися по царско̂й волѣ и наказувавъ єму вернутися на Запороже. Сѣрко змагався, во̂дповѣдаючи, що безъ царского наказу єму не можна вернутися въ Сѣчь: козаки ще вбють єго;