треба такого царского наказу, що бъ тамъ було прописано, що Бруховецкій зноситься съ ханомъ съ царскои волѣ.
Цѣлу зиму Бруховецкій пересидѣвъ у Каневѣ и зво̂дто̂ля кермувавъ справами лѣвобережнои Украины и народнымъ рухомъ проти Поляко̂въ на правому боцѣ Днѣпра. Силы єго не збо̂льшувалися, а ще малѣли. Зъ украиньского во̂йска черниго̂вскій полкъ выряджено на Полѣсє, де во̂нъ розбивъ Поляко̂въ. Красняньскій сотникъ Иванъ Само̂йловичь (будущій гетьманъ) по царскому наказу подався ажь по̂дъ Смоленьскъ, а московски̂ свѣжи̂ силы не надходили въ Канѣвъ; навпаки, ще съ Канева забирали уряднико̂въ. Си̂ поприѣздивши въ Москву, нарѣкали, що царски̂ ратники, во̂дбуваючи царску службу на Украинѣ, изнемоглися, голодують, не мають одежи. За се царь зробивъ въ грамотѣ 12. листопада нагану Бруховецкому. Гетьманъ выправдувався, що во̂нъ цѣлый ро̂къ на удержанє царскихъ ратнико̂въ повертавъ усѣ грошѣ, яки̂ припадали на платню во̂дъ млыно̂въ.
„Мене оббрехали передъ вашимъ величествомъ, писавъ во̂нъ: ратни̂ люде втѣкають не во̂дъ нужды, або злиднѣвъ, а тымъ, що позабирають зъ горы плату и хлѣбни̂ запасы, та поспродують, а тодѣ не хочуть во̂дслужувати, та й втѣкають; поприходивши жь до дому, звертають свою вину на нужду и злиднѣ“. Зодягати ратныхъ людей Бруховецкій рѣшучо во̂дрѣкався, бо „Украина вбога и зруйнована що ворогами, а що й довгими постоями во̂йска зо̂браного на ворого̂въ; въ сему разѣ гетьманъ здавався на воєводъ, котри̂ запевне тямлять становище краю. Московскому урядови и свои воєводы подавали сумни̂ вѣсти про духовый станъ своихъ ратнико̂въ, про недостатокъ на грошѣ и про тяжке добуванє запасо̂въ. Москва на все отсе не вважала и насылала до гетьмана наказы: „Нѣвечити польски̂ мѣста огнемъ и мечемъ“. На си̂ наказы гетьманъ то̂лько й мо̂гъ во̂дповѣдати, що во̂нъ „зъ дорогою душею раднѣйшій, що бы присылали до него во̂йска“. Одначе во̂йска до Бруховецкого не присылали, та ще почали домагатися, що бъ во̂нъ самъ прибувъ въ Москву „побачити царски̂ очи“.
