Сторінка:Мыкола Костомаров. Руина І. Гетьманованє Бруховецкого (1892).djvu/69

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Цю сторінку схвалено
— 61 —

радныхъ и писарѣвъ; 296 чоловѣка козако̂въ и спѣвако̂въ; 21 мѣщанъ; 106 челяднико̂въ и хлопцѣвъ, а всѣхъ ихъ гуртомъ було 535 чоловѣка.

Съ того часу, якъ Украина прилучилася до Московщины, отсе вперше приѣхавъ въ Москву украиньскій гетьманъ, та ще съ такою силою поѣзжанъ. Гетьмана стрѣчали и витали зъ великою шанобою, наче значного володаря. Бо̂ля Серпухо̂вскои царины за „Землянымъ Городомъ“ гетьмана витала поважна зустрѣчь съ призначеныхъ на те приставо̂въ Ивана Желябужского и Григорія Богданова. Для въѣзду гетьмана въ столицю єму по̂двели съ царскои стайнѣ прегарного сивого коня окульбаченого оксамитовою, гаптованою кульбакою, на котро̂й лука була срѣбна, вызолочена; коня покрывала турецка попѣнка, гаптована золотомъ по срѣбному полю; уздечка була прибрана самоцвѣтами. Насампередъ, звычайно, запытали гостей: чи здорови̂ вони? Гостѣ вклонилися до землѣ и дякували за честь, Тодѣ всѣ рушили Москворѣцкимъ мостомъ въ великій посольскій дво̂ръ. До старшины и полковнико̂въ украиньскихъ були призначени̂ инши̂ приставы. Отсихъ приставо̂въ, якъ до гетьмана, такъ и до старшинъ єго, вызначено нѣ бы то яко ознаку поважаня гостямъ, але разомъ имъ препоручено було, потайно наглядати за го̂стьми; а про що зъ ними балакатиме гетьманъ, або єго старшина, про те велено ще давати вѣсти въ украиньскій „приказъ“ боярину Петру Салтыкову, котрый кермувавъ тымъ приказомъ. Ти̂ приставы повинни̂ були постачати гостямъ и удержанє, вызначене „приказомъ“.

Дня 13. вересня призначено було ставати передъ царемъ. Ради бо̂льшого поважаня по улицямъ, котрыми мусѣли ѣхати гостѣ, розстановлено було: 200 „подячихъ“ зъ ро̂жныхъ приказо̂въ, прибраныхъ въ святошню барвяну одежу, двѣ роты рейтаро̂въ и три „приказы“ стрѣльцѣвъ.

Царь витавъ гостей въ ѣдально̂й палатѣ. Дякъ (писарь) зъ украиньского приказу, Иванъ Михайло̂въ, подавъ цареви вѣсть, що „гетьманъ во̂йска запорозкого, по̂дданокъ єго величества, зъ старшиною и по̂сланцями во̂дъ ро̂жныхъ полко̂въ бють чоломъ великому державцю.“

Тодѣ державъ промову гетьманъ, а за тымъ дякъ оголосивъ, що царь „жалує всѣхъ“ и по̂дпускає до своєи руки.