Сторінка:Мыкола Костомаров. Руина І. Гетьманованє Бруховецкого (1892).djvu/74

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця сторінка вичитана
— 66 —

Нехаѣвку; лубеньскій Гамалѣя — Хоруто̂вку и Хицы, а переяславскій Єрмолаєнко — мѣсто Домонто̂въ бо̂ля Днѣпра. Полковнико̂въ не бувшихъ зъ гетьманомъ, те жь пороблено дворянами и надѣлено маєтностями, якъ отъ черниго̂вского полковника Многогрѣшного, прилуцкого Горленка, полтавского Витязенка, миргородского, Апостоленка; стародубского, Острянина и генерального писаря Степана Гречаного.

Гетьманъ именемъ во̂йто̂въ и мѣщанъ, котри̂ поприѣздили зъ нимъ въ Москву, прохавъ надѣлити ихъ мѣста грамотами; съ того, мовь, украиньске поспо̂льство, бачитиме царску ласку, такъ и бо̂льше перейметься по̂дданьствомъ. Ще выдано тодѣ царски̂ грамоты на маєтности и на млыны переяславскому протопопу, игуменови канѣвского успеньского монастыря, мѣщанамъ Гадяча и Любеча, печерскому монастырю на мѣсточко Смѣлу съ чотырма селами, мѣстамъ Кієву, Переяславу, Нѣжину, Каневу, Чернигову, Почепу, Гадячу, Стародубу, Козельцю и Остру затверджено ихъ магдебурске право и привилеѣ, а мѣщанамъ сихъ мѣстъ приобѣцяно царски̂ ласки и дбало̂сть, за тымъ велено имъ грошеви̂ и инши̂ податки во̂ддавати до царскои казны на руки воєводамъ и урядникамъ.

Догоджуючи всякимъ чиномъ Москвѣ, Бруховецкій готовымъ бувъ „бити чоломъ“ (поступитися) усѣмъ, що бъ то̂лько, чи по єго власно̂й думцѣ, чи зъ наущуваня Москалѣвъ, могло подобатися Московскому урядови. Во̂нъ до̂йшовъ до того, що прохавъ царя постановити въ Кієвѣ митрополітою кого зъ Москалѣвъ, що бъ украиньске духовеньство не було по̂дъ кієвскимъ митрополітою, затвердженымъ во̂дъ Польского короля. Ся рѣчь вельми подобалася московскому урядови, бо такимъ чиномъ на єго волѣ опинилася бъ найважнѣйша сторона громадского устрою на Украинѣ. Але Москалѣ, звычайно люде сторожки̂, гетьманови на се во̂дповѣли: „Про таку важну справу треба порозумѣтися съ царгородскимъ патріярхою, и тодѣ, во̂дповѣдно єго порадѣ, царь выдасть сво̂й наказъ“.

Украинцѣвъ, котри̂ ѣздили тодѣ въ Москву такъ тамъ облащили, що имъ велено було вертатися до дому. Не всѣмъ имъ одначе выпала добра доля: инакше судилося писареви Захару Шийкевичу. Князь Юрій Долгоруковъ справлявъ бенкетъ, на котрый запрошено гетьмана и украиньску старшину. Тутъ Шийкевичь по̂дпивъ и почавъ сваритися съ переяслав-