втѣкають. Фортецѣ були не полагоджени̂, наро̂дъ бѣдувавъ во̂дъ поборо̂въ и користолюбства властей; воєводы и дяки, ѣдучи правыми мѣстами и околицями, дбали лишень про власни̂ кишенѣ; механізмъ устрою розхитався; самъ державець загрузъ въ дро̂бну набожно̂сть, мало знався зъ бѣгучими сучасными народными потребами, втѣшаючи свою совѣсть тымъ, що во̂нъ выконує церковни̂ правила; во̂нъ не пропускавъ церковныхъ богослужень, та роздававъ старцямъ милостыню зо̂брану зъ збѣднѣлого народу. Самъ во̂нъ бувъ чоловѣкомъ добрымъ, щиро бажавъ усѣмъ добра, але по̂дпадавъ по̂дъ вплывъ тыхъ, котри̂ стояли побо̂чь него, користувалися зъ єго доброты и довѣря и часто ошукували єго. Дѣловодствомъ кермували лукави̂ дяки, котри̂ дбали лишень про свою дро̂бну користь. Скро̂зь панувало лицемѣрє и тупоумно̂сть. Не мала Московщина нѣ спо̂льнико̂въ, нѣ прихильнико̂въ. Навпаки було въ Польщѣ: тамъ була спо̂льникомъ татарска орда страшенна своимъ руйнуючимъ чиномъ спроваджуваня во̂йны. Вже нѣчого було й гадати вдержати те становище, яке добула собѣ Росія въ половинѣ XVII. в. за Богдана Хмельницкого, коли помѣжь Польщѣ а Росіи стояло пытанє: кому зъ нихъ верховодити? Теперь въ Москвѣ не гадали вже, що бъ вдержати при собѣ велике князѣвство Литовске; навѣть не гадали й того, що бъ вдержати всю Украину, котра зъ доброи волѣ пристала до Московщины. Трудно було Москвѣ вымагати сего; бо вона сама, своєю безглуздою політикою скоила колотнечу на Украинѣ и росколола громаду на двоє: одни̂ бажали, а други̂ нѣ — пробувати въ державному звязку зъ Москвою. Ти̂, що не бажали сего, выробили собѣ идеалъ самосто̂йного, незалежного истнованя Украины; на лихо въ народѣ не ставало ще духовыхъ и моральныхъ силъ, що бъ досягти до сего идеалу: тымъ-то Украинцѣ й кидалися то на той, то на другій бо̂къ, чѣпляючись за надѣю, коли не на Поляко̂въ, такъ на Татаръ и Турко̂въ. Московскій урядъ почувавъ, що силы єго державы по̂дупали и во̂нъ вперся лишень на те, що бы вже вдержати при собѣ, хочь бы невеличку частину съ того, що само зъ доброи волѣ злучилося зъ Московщиною. Такимъ чиномъ Москва не во̂дъ того була, що бъ лишити при Польщѣ у него правобережну Украину, а себе обмежувати вже лѣвобережною, добра частина котрои давно належала Москвѣ, але була стра-
Сторінка:Мыкола Костомаров. Руина І. Гетьманованє Бруховецкого (1892).djvu/99
Зовнішній вигляд