промисловости, що в його, відкритім на Марсовому полі, банку пишна римська молодь брала значні позики, що до його долонь чудові рученята не одної патриціянки, в заміну на жменю сестерцій, складали дорогоцінні застави, що він нещадним лихварством пригнічував середній стан, що пнувся до блиску патриціяту, що йому, нарешті, панівний нині цісар здав на посесію не одну з галузей державних прибутків. Цісарював нині Веспасіян, що зажерливо громадив і дбайливо заощаджував державну копійку, що по-злодійському й марно, протягом стількох років гайнувалася серед шалених Неронових оргій та жахних бур домових воєн. Старий салдат, грубий у мові та в звичаях, з дбайливим до громадського добра серцем, він не вагався здобувати гроші з найогидніших джерел, ані побирати їх з найсумнівніших рук. Не почував він також огиди й до грошей, що брав з лихварських Монобазових рук, білих, проте, й прикрашених у коштовне каміння. Тадже ж ці білі й коштовно прикрашені руки не могли сами побирати з прочанських рук податку, що належав Еґерійському гаєві. Заступали їх у цьому чині схудлі, тремтячі, зчорнілі Менохімові пальці. Чому Менохім узявся до цієї справи, що приносила йому в нагороду сухий шматок жебрацького хліба, чому, навіть ретельно, в ім'я племінної одности, запобігав задля неї Монобазової ласки? Хто зна! Бути може, що в інший спосіб не дозволяла йому заробляти на щоденний
