пожежі! Сам цісар знає про тебе, пам'ятає тебе Тит, пам'ятають, певне, римські вояки…
Йонатан підніс голову.
— Отож, — скрикнув, — нехай мене хапають, ув'язнюють, скарають, як скарали вже стількох моїх братів, що були гідніші й досконаліші за мене!
Та бачачи, що Менохім увесь затремтів, додав лагідніше:
— Заспокойтеся, батьку! Під вашим дахом я перебуду лише кілька день. Нехай мої очі надивляться на ваше лице, що було за доброчинне сонце мого дитинства; нехай вуха мої наслухаються вашого голосу, що його навчання вчинили з мене такого, який я є. Потім піду звідси так само непомітно, як і прийшов сюди, і сховаюсь у певному галлійському закуткові, де кілька вже моїх друзів знайшло безпечний притулок та де й мене також не матимуть змоги викрити очі моїх переслідувачів. Заспокойтеся! Я намагатимуся, щоб вас не вразив той удар, що на саму думку за нього тремтить у сполохові ваше добре, батьківське, наболіле серце!..
Трохи заспокоєний, Менохім одслонив обличчя і, шукаючи очима когось у глибині кімнати, покликав: — Міртало!
Зачувши це ім'я, обличчя молодого єврея знову ствердло та спохмурніло, чорні брови насупилися над його очима, що півдопитливо, півсуворо зупинилися на дівчині, що висовувалася з темного
