Вміру того як говорила, піднесений її голос починав слабнути. Та в Сіласа не було тендітного слуху, і він, проказавши якогось грубіянського прокльону, сховав свою голову за дверима, що з гуркотом за ним зачинилися. За дверима чекав на нього гурток людей, і посеред них полискували в присмерку срібні персні й обручки єгиптянки Хромії та визначалася кремезна, висока Бабасова постать.
— Не знаю, не бачив; та бісова дівчина затулила його від мене, — прошепотів до своїх товаришів Сілас.
— Чому ж ти не ввійшов, сирійський ослюку? — крикнула Хромія.
— Дякую! Коли мене не омилили мої очі, кривий ніж отого посіпаки міг би спрямувати мене до підземних богів…
— Дівчина може й правду говорила, — озвався Бабас, що підслухував був за Сіласовими плечима. — Може й Горієвого сина ото ти бачив…
— Я дав би собі руку відрубати, що там був той, що за його видавання римській владі в нас було б защо напиватися протягом цілого місяця. Не дарма, дивлячись на триклятого побірцю та його будинок, я позичаю очей від Арґуса…
— Витріщай же за другого разу краще свої собачі баньки! — з серцем вискирилась Хромія, — бо коли будь-яким робом не усунеш цієї дівчини, я поміняю тебе на Бабаса, що вже давно залицяється
