Інші бували гнівливіші й суворіші.
— О! ви зайди — казали — скинути оком не встигнемо, мабуть, як із шкури, що здерете з наших хребтів, почнете вироблювати собі пантофлі! Бо коли б ти, клятий псе, не витискав із нас цього податку, цісар, мабуть, чи не скасував би вже його, і наші аси залишилися б у наших гаманах.
Менохім відповідав зглуха:
— Не мої це гроші, що їх я від вас побираю. Я лише Монобазів служник і до решти віддаю йому все, що ви мені даєте.
— Так хай же підземні боги поглинуть твого пана Монобаза, що з бідного Мінуція, мого небожа, висмоктав уже останню краплину крови й купив собі за неї персня з рубінами! За перших же ігрищ голосно прохатимемо в цирку цісаря, щоб він наказав вибити в три вирви усіх вас із Риму.
Одного разу напрочуд зґрабна жіноча постать промайнула в супроводі двох служниць стежкою і, мовчазно сунувши гроші до Менохімової руки, зникла в глибінях гаю, Потім, тихо ступаючи буйними травами, вертала назад; сумні її очі, за чимсь ніби тужні, по чомусь ніби сплакані, зупинилися з цікавістю на темнім, зоранім зморшками обличчі єврея. Затрималася перед нього й, відхиливши з обличчя газовий серпанок, стиха мовила:
— Ти бідак! За багатія тебе зроблю, якщо відкриєш мені, в чому можу я знайти втіху та спокій, що їх не в стані мені дати ані боги наші, ані
