у руїни мужній і блискучий Тит, навіть і вони мали право зневажати. Бо чи ж вони не переможці? І чи ж не стояв перед ними чоловік, що порізнявся від них у одежі, звичаях, мові, вірі? Повертаючи з гаю, вони піддрочували його, запитуючи:
— Може, ти виголоднів? Маємо ось тутки шмат печеної свинятини й охоче попаюємо з тобою цих ласощів.
Єврей мовчав, втопивши очі в землю.
Інший хтось, що також скидався на котрогось з отих блазнів і паливод, що їх було повно в палацах можновладців, причепився одного разу до нього з проханням:
— Найулюбленіший! Чи не міг би ти запровадити мене колись до своєї божниці та показати ту ослячу голову, що ви, євреї, складаєте їй побожну шану? Дуже радий був би я побачити її й розповісти про те, що бачив гідному Криспінові; вже кілька день він має поганий настрій і коли я його чимсь не потішу, ладен він мені дати від коша од його столу.
Цей не жартував, прохав навсправжки й навіть жалісно та щиро, а для підсилення свого прохання сіпав Менохіма за вухо по-такому, як це робила часом за розчуленої хвилини Криспінова дружина з улюбленим своїм цуценятком. Єврей не заперечував нічому, мовчав як могила, дивився в землю й тільки тремтячою рукою відхиляв поволі пальці, що чимраз міцніше здавлювали йому вухо.
