могла йно спромогтися громада низьких, позбавлених будь-яких прикрас осель, що зведено їх навколо неї. Щоправда, багатства ці, рівняючи до скупчених по тому боці Тибру й навіть по інших місцях затибрянської дільниці, були мов дрібна крапля в повному по береги морі. А втім, посеред тих куп сміття, калюж і смородів, що були навколо, це було єдине старанно й охайно доглядане місце; серед околичних дерев'яних і темних стін, склепаних так недбало, що вони були подібні до мандрівних наметів, це були єдині стіни, що на них зужито цегли й вапна, а навіть де-не-де скромного, бо позбавленого будь-яких різьб, таж різнокольорового мармуру. Високі, широкі й прикрашені в червону коринтську мідь двері довго стояли настіж, впускаючи до середини будови щораз густіший, кількатисячний натовп, що безнастанно все напливав. Ця висока й широкопростора середина, освітлена силою лямп, притемлених трохи димом, що з них злітав, ясніла, якнайчистішою білиною стін та стелі, де полискували тільки повизолочувані балюстради, відділяючи ту частину божниці, де перебували чоловіки, від тієї, де мали бути жінки. Побіля одної із стін зносився вівтар, обрамований золотими колонами, що на них спиралися дві записані виткими гебрайськими знаками таблиці, а помежи них багряне запинало заслоняло півкруглий отвір низька, приоздобленого вінком з усохлого кедрового та оливкового
