досяг цим сякої-такої тиші. З рухами претора й виглядом політика, що розв'язує великої ваги справи, він мовив:
— Візьміть на увагу в просвітлих ваших розумах ось що, громадянине! жаднісінькі не опиналися так довго нашій могутності. Єгипет, Сирія, Мала Азія, Ґаллія, Еспанія дякують уже долі, що сполучила їх з Римом, інші бурчать ще, але упокорюються перед нашою могутністю та освіченістю… візьміть на увагу саме ось це, громадяни, перед могутністю й освіченістю нашою, себто моєю, Вентурієвою й твоєю також, Таціє, і твоєю, Нігере, і твоєю, Бальбіє, і твого малого сина, Бальбіє! Ці тільки нікчемні чинили нам так довго опір і тепер ще, подолані, зневажають наших богів, цісаря й нас… Та чи ж вони справді подолані? Візьміть на увагу в просвітлих ваших розумах ось що, громадяни: чи ж є подолані ті, що стоять нам усюди поперек шляху: в порті, на базарах, в кружґанках і відбирають у шанобливих римських громадян залишок з тяжкої їхньої праці, гай-гай, і можливість прохарчувати свої родини…
Тут, ніби з-під крила, з-під Сільвієвого плеча висунулась учісана Вентурієва голова, і він, розпостираючи руки, закричав:
— Сільвій каже правду! Від часу, як вони розродилися за Тибром, я не продаю вже й половини тієї кількости пахощів, що продавав раніше… Сільвій правду каже!
