таж ще більш забобонним, бо перебільшеним. По виставах усякого дива, що до них увесьденечки придивлявся люд, саме небо, здавалося, хотіло надивувати його виставою своїх різьб і блясків. Ці різьби й бляски були величні та, в незрівняній своїй красі, похмурі. Тиброве узріччя, великий рибний базар і кілька поблизьких вулиць дзалягли гурмами стовплені юрби, строкаті від різнобарвної одежі, нерухомі з жаху, що призрівалися вони з ним до прологу з драми природи, що ось вже зближалася.
За Янікульським пригорком заходило сонце, але його кривавого щита почала застувати величезна хмара, що залягала чорним півколом обрій. Назустріч їй з усіх боків обрію сунули важкі й розшарпані, поплямовані каламутною білиною або спухнуті полум'янистою червонявістю шмаття полових хмар. Пекучий, сухий аїгіси5 задував з півдня; з моря надлітали солоні горові повіви, що в них вчувалася злива. Розношені вітрами трояндові пахощі, сполучаючись у повітрі з гострим пахом коріння та порозливаних вин, утворювали в скварній спеці важке й задурливе обвітря, що серед нього пересихали піднебіння й паленіли голови.
Глибінь півколистої хмари, що здіймалася з-над затибрянського узгір'я, сонце розжеврювало тисячами кольорів і вогнів, будуючи з неї за одним заходом опукуваті й яскраво обмальовані гори, ліси, будівлі, звірячі й рослинні потвори. Снопи
