мовчанки, голосно й виразно товмачив, що дочутий звук походив од піднебесних щитів, що невидимі під цю хвилю, бож затулені отим он вулканом, бряцнули один об один.
У зблідлому натовпі розляглися крики:
— Велика Юноно, що добровільно прибула до Риму з Веїв і стережеш авентінського верхогір'я, оборони своє місто!
— Найсвятіша Езідо Єгипетська, заступнице слабих жінок, зглянься над нами!
— Аполоне! ласкавий заступнику пастухів, не попусти загинути бідному людові!
Родинні почуття міцно й тривожно затріпотіли в грудях.
— Батьку! батьку! де ти? — кричав хлоп'ячий, тонкослізний голос.
— Бальбіє! шукаю тебе! Де ж ти мені поділася?
— О! діти мої! біжу до моїх дітей, що позастали там… на Субурі!
— Не піду з тобою, матінко… не залишу мого любого Клавдія!
Сільвій, гаптар з Авентіну, цілком притомний, скептично всміхався з провісникових метикувань, перебігав промітними очима довкола й обіймав рукою Вентурієву шию, що його тендітне й випещене тіло трусилось, як з пропасниці.
— О Сільвіє! — шепотів він, — під такий час, коли я лякаюся так, як зараз, волів би я, щоб мене мати й на світ була не родила!
