незаплямоване прислужництвом ані до багрецю, ані до багна їм'я!
Тут котрась з вуличок, що починалася з базару, загула з музики й сміхів, що нестямно перемішувалися з пронизливим жіночим криком. На відгомін цього крику в Артемідорових руках затрусилися віжки. Кинув їх до Гелієвих рук, зскочив із колісниці й звернув зблідле обличчя до претора.
— Дозволь мені, шановний, ураз із твоїми лікторами поспішити туди. Розпізнав цього голосу… О, мстиві боги!
Не докінчивши ще він, на базар прибігли: Хромія, Харопія та ще кілька саме таких, як і вони, жінок і дві флейтистки, що з обдутими лицями дмухали в свої флейти. Ця розпатлана й розпалена, подібна до зграї фурій або відьом, банда волочила за руки та за подерту одіж дрібненьку дівчину, що випручалася з їхніх рук. Угледівши наближення лікторів, вони порснули врозтіч. Дівчина в роздертій одежі, з розпістертими руками й несвідомими очима припала до преторської колісниці й, падаючи навколюшки, вдарилася чолом об карбовану вісь її колеса.
— Друзі! — гукнув до свого почету Гельвідій, — хай кілька з-посеред вас запровадять до мого будинку оцю дівчинку! Зомліла, кажете? Знеси її тоді на мою колісницю, Артемідоре.
Гинкі руки оповили зомлілу, а похилені до її вуха вуста пристрасно прошепотіли:
