— Я з ним! — крикнула знову.
Але цього разу побігло за нею кілька людей, і молодий римлянин із срібною пов'яззю на волоссі вже, вже доторкав її стану, як у Йонатановій руці зблисла криця… була це одним-одна мить. Втуплюючи погляд в Артемідорове обличчя, Йонатан знову в нестямнім усміху показав білі зуби й зглуха вимовив:
— Завтра замордуєте мене… не відійду без неї… Не матимеш її, римлянине!
О! дивовижна природа шалів із нещасть, злочинів і людських кривд! Меч героя справедливости затопився в грудях невинної, безборонної дівчини.
В цей мент на середині неба величезні шкаралущі хмар щільно скупилися й зробили світ, подібний до щитно залютованого, задушного казана. Оточене густим димом полуміння смолоскипів хилилося до землі; вітер розмаював його, і пригашували його важкі дощові краплі. Натомість ціле небо заполум'яніло з блискавок. Тисячі вогневих гадюк безнастанно в'юнилися по чорних випнутих хмарах, струшуючи на землю сліпучі бляски. В цих блясках затибрянський базар являв собою юрмливе, але ж тихе, як могила, видовище. Міст на Тибрі залягав, чекаючи на розкази, збройний вояцький загін. Жах, огида, жалість, острах стулили вуста юрбі, що, як мур нерухома, залягала базар та стояла навколюшки по улогих
