алябастер кепсько підроблювано під мармур будівель кращих частин міста; навіть вузенькі завулки там вибруковано уламками ляви, що ясніли мов темне люстро, а де-не-де прикрашено їх статуями богів або визначних людей. Також там ніхто не чував іншої, за латинську чи грецьку, мови, а обличчя мешканців, хоча й простацькі, а часто й нужденні, мали в своїх рисах виразні докази походження з стародавніх квіритів або еллінів, що були в Римі за давніх, оговтаних та дружніх гостей. На Затибрянськім передмісті було цілком інакше. Сотки, може, маленьких, вузеньких, кривих вуличок звивалося навколо одноповерхових низеньких будиночків з улогими, оточеними балюстрадою дахами; на дахах зносилося щось на взірець трикутньої будки, що смутно споглядала одним, без шкла, віконцем, — шкло малося в цій дільниці за нечувану розкіш і заступалося шибками з пухиря або з шматків насиченої воском тканини. Такої архітектури не знали римляни доти, доки не привезли її сюди з собою заходні з Юдеї. Трикутня оця будка, що стирчала понад улогим дахом, звалася aliga, являла собою кімнатку й таким чином збільшувала собою тісне помешкання, що було нанизу; плаский, обведений балюстрадою дах також збільшував собою тісну й задушну просторінь і служив за терасу, де їли, молились, а часто-густо й спали. Ці будиночки, вулички й тісні майданчики залягала
