людність обох статей, в одежі, також цілком іншій за ту, що її зодягано по інших частинах міста. Не було тут ані рудявих багряних чи білих тог, ані обтислих, пречудових та погаптованих тунік, ані жіночих stolli з рясним мереживом, ані манірних серпанків, що легенькі, мов хмаринка, увидатнювали зариси постаті, оповиненої блискучими від металевих прикрас пасами. Чоловіки носили тут довгу, аж до землі, простору, грубим вовняним крутнем підперезану в стані, одіж, звану хітонетом, а їхні голови вгиналися під важкими завивалами, що заламувалися твердими згортками й напускали на очі й лиця тіні високих, немов би, піддашків. Обгортання цих завивал було за таку заплутану й марудну справу, що до виконання її не те що взятися, а й зрозуміти навіть, як це робиться, не міг би жаден, простоволосий звичайно римлянин, що іноді мав на голові легенького бриля або відлогу. Натомість жіноцтво вигравало кольорами своїх суконь, барвистих, мов квітки на луках. В очах переходневі робилося зелено, блакитно, жовто, коли він дивився на натовп тутешніх жінок, що сходилися для купна чи продажу до якогось тісного майданчика або, довгою смужкою, в дружній гутірці обсідали стіння якогось будинку. Золото ані срібло не виблискувало на пасах, що оповивали їхній стан, але за нього правували полотняні або бавовняні стьожки, що майоріли в пишних східніх розводах. Старші, на кшталт чоловіків,
