він їх уже давно позбувся. Найворожіше ж впинався на нього очима купець і фабрикант, що його крамницю обминалося, щоб догледітися до отих товарів. Вуличний плебс, юрба, що прагнула всіляких вражінь та все нових видовищ, переслідувала їх з-за своєї цікавости й, регочучи, знущалася з незрозумілої їхньої мови, з дивацтва їхньої одежі, навіть з худорлявости їхнього тіла й терплячої мовчанки їхніх уст. Не щокожен майже з-поміж патриціїв, філософів, купців, що так прагнули здмухнути їх з вулиць Риму, запитував себе: звідкіля вони тут взялися? навіщо приволіклись? чому не залишилися там, де були колиски та могили їхніх батьків? Отже, не знаходячи відповіді на такі запитання, ці переможці забували за звитяжні військові виправи, що зганяли до їхньої столиці тисячі єврейських бранців за те, що на землях підбитої країни, сплюндрованої від пожеж та вбивств, лячно й голодно було залишатися її дітям; за те, що діти бранців, приведені сюди силою, вродилися вже на вигнанні, а юрби летяг, позбавлених ними батьківщині, мов птахи, що гнізд не мають, мостили їх на їхній батьківщині.
Ці переможці забували про те, що нелюбих їм волоцюг загнали сюди криваві брати: звоювання й насильство; про те, що коли недоля є за талан пригнобленому, то з щастя гнобителя поволі, але неминуче, зростає батіг кари та помсти.
