Сторінка:Міртала.djvu/84

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено

через чотирикутний отвір у дахові, що, спертий на кількох колонах просвічував прямовисно окрайком блакитного неба над обрямованою в мармур шибкою кришталевої води. У воді плавали золоті й блідорожеві рибки, довкола неї росли у вирізьблених вазонах широколисті рослини, а кілька бронзових амурчиків, вихиляючись із прозелені, здавалося, гуляли в золоті м'ячі. Смуга сонця на своєму заході, проходячи через отвір у дахові, стояла в повітрі мов огнявий стовп, з позад нього в глибокій тіні колони ховалася дівчина в споловілій, підперезаній барвистим гаптованим пасом, сукні зі знерухомілою немов постаттю та з опалими безвладно худорлявими руками. Худорлявенькі вже й раніш її лиця зробилися ще худіші, все обличчя прибрало виразу болючого маріння, а в трохи запалих, широко розплющених очах, здавалося, жив усенький сум народу, що, як злочину, відсахався щонайкращих життьових чарувань і там, на брудному, смердючому передмісті, волік похмуре та повне прокльонів життя переможених.

Із кружґанку, що до нього вона приходила завжди весела й жвава, і з преторського будинку, що за рай земний був для неї, Міртала повертала до свого рідного передмістя поволі, з серцем повним погамованих зідхань, з головою важкою від чудових думок та мріянь. Як у сонній мані, безнастанно проходили повз її очі обличчя й образи, що вона їх залишила позад себе, не знаючи, чи