шу мету, яку ми маємо на оцї. Ся мета — поверненнє нам прав, визначених Переяславською констітуцією 1654 року з розширеннєм її впливу на цїлу територію українського народу в Росії. Ми виголошуємо, що ми візьмемо силою те, що нам належить ся по праву, але віднято в нас теж силою. Наша нація довго нездужала, але нинї вже стає до боротьби. Вона добуде собі повну свободу і перший ступінь до неї: Переяславська конституція.
Ми розуміємо, що боротьба буде люта й довга, що ворог безпощадний і дужий. Але ми розуміємо й те, що се вже остатня боротьба, що потім вже нїколи не настане слушний час до нової боротьби. Ніч була довга, але ранок наблизив ся і ми не попустимо, щоб проміння свободи усїх націй заблищало на наших рабських кайданах: ми розібємо їх до схід сонця свободи! Ми в остатнє виходимо на історичну арену, і або поборемо, або вмремо… Ми не хочемо довше бути евнухами, не хочемо довше зносити панованнє чужинцїв, не хочемо більше зневаги на своїй землї. Нас горстка, але ми сильні нашою любовю до України! Сини України! ми, як той Антей, доторкаючись до землї наберемось усе більшої сили й завзяття. Нас мало, але голос наш лунатиме скрізь по Українї і кожен, в кого ще не спідлене серце, озветь ся до нас, а в кого спідлене, до того ми самі озвемось!
