Кінець XIX віку визначив ся з'явищами, що характеризують новий зворот в історії людскости. Сї з'явища сьвідчать за те, що пятий акт великої історичної траґедії, званої „боротьбою націй“, вже почав ся і закінченнє наближаєть ся. Ті з'явища — се уоружені повстання зневолених націй проти націй-гнобителїв. На наших очах відбули ся кріваві повстання Вірмен, Кретян-Греків. Кубанцїв і нарештї Боерів. Коли ще поглянути на тую більше чи меньше, гостру боротьбу — у її перших фазах — яку провадять зрабовані народи Австрії, Росії, та Туреччини проти націй-панів, на той смертельний антаґонїзм, який істнує поміж Нїмцями й Французами, Анґлїчанами й Росіянами, коли зважити, яку страшну масу реґулярного війська утримують ворожі поміж себе нації, то стане зовсїм очевидним, що всесвітове національне питаннє вже зовсїм достигло, хоч і далеко стоїть від необхідного, дїйсного та справедливого розвязання. Проте шлях до розвязання єдино можливий, певний і хосенний показали нації, що вже повстали проти чужого панування, у якій-би формі полїтичного верховенства воно нї виявляло ся, і сей шлях єсть противний Гаагській конференції.
