Ми визнаємо, що наш нарід теж перебуває у становищі зрабованої нації.
Отже коли справедливо, що кожна нація з огляду на межинародні відносини хоче вилитись у форму незалежної, самостійної держави; коли справедливо, що тільки держава одноплемінного національного змісту може дати своїм членам нїчим необмежовану змогу всестороннього розвитку духового і осягнення найлїпшого матеряльного гаразду; коли справедливо, що пишний розцвіт індивідуальности можливий тільки в державі, для якої плеканнє індивідуальности єсть метою, — тодї стане зовсїм зрозумілим, що державна самостійність єсть головна умова істновання нації, а державна незалежність єсть національним ідеалом в сфері межинаціональних відносин.
Отже виникає питаннє, чи визволеннє національне можливе для нас?
Пятий акт драми ще не наступив для нашої нації: вона переживає ще й досї довгий і важкий антракт у своїй історії: за коном щось дїєть ся, йде якась пильна праця, від часу до часу грюкотить грім, але завіса ще не підняла ся. Антракт власне починаєть ся з 1654 року, коли українська республика злучила ся з московською монархією полїтичною унїєю. З того часу українська нація полїтично й культурно помалу завмирає, старі форми життя зникають, республиканська сво-
