може й на цїлім покутю, та все лише на Покутю, ворожки.
В сїй примітцї маєте відгомін того, як ми в той час дивили ся на справу самостійности України, але лиш відгомін.
Як ми не зелені були тодї в полїтичнім життю, ми всеж із самого початку (нерозбірливий текст) справу цїлком реально, як автор „Самостійної України“ формулує: „Питаннє права нашого народу на самостійне істнованнє може бути розвязане лиш силою“.
Ми знали, що самостійну Україну відбудувати можна буде лиш тодї, коли на Українї знову заревуть гармати, а дула їх звернені будуть проти північного полїтичного опиря, що здушив все наше життє.
Як не молоді і не горячі ми тодї були, знайшли ми в собі досить холодної крови і полїтичного розуму: не маємо гармат та рушниць — не матимемо й самостійної України. Отже мусимо спочатку се наготовити, щоби мати право серйозно трактувати справу самостійности. І у нас знайшла ся сила волї і карности, щоби сцїпивши зуби мовчати перед чужими про те, що нас найбільше болїло.
Нашу постанову: про самостійну Україну в нашій пресї не писати нї слова, аж поки партійний зїзд не займе свого становища до сього питання, ми виконували свято.
