Дон-Кіхотові одразу ж здалося те, що йому хотілось що то засурмив карлик, сповіщаючи про його приїзд. Надзвичайно вдоволений, він під'їхав до корчми і до дам. Ті, побачивши озброєну щитом і списом людину, вкрай перелякалися і сховались у корчмі.
Дон-Кіхот, зрозумівши, що вони втекли з переляку, підняв своє паперове забрало і, відкривши сухе, запорошене обличчя, промовив до них увічливо й спокійно:
— Не тікайте, ваші милості, і не бійтеся ніякої кривди, бо правила рицарського ордену, до якого я належу, не дозволяють чинити її нікому, а надто таким значним паннам, як ви.
Жінки силкувалися роздивитися його обличчя, заховане під недосить піднятим забралом, але, почувши, що він називає їх паннами, не могли стримати сміху. Це розсердило Дон-Кіхота, і він сказав їм:
— Вроді повинна відповідати статечність, а смішки з дрібниць свідчать про дурість. Тільки я кажу вам це не для образи і не хочу цим засмутити вас, бо єдине моє бажання послужити вам.
Нечувана для них мова та незвичайна постать нашого рицаря лише збільшили сміх жінок і його незадоволення. Він зайшов би далеко, якби на той час не вийшов корчмар — людина дуже огрядна, а тому й дуже лагідна. Побачивши цю чудернацьку постать, озброєну такою різноманітною зброєю, як спис, щит та панцер, корчмар трохи не приєднався до сміху тих жінок, але, злякавшись усього цього військового приладдя, вирішив бути ввічливим і сказав:
— Якщо ваша милость, сеньйоре рицарю, шукаєте помешкання та відпочинку, ви знайдете тут усе, що треба. Крім ліжка, якого зовсім нема, в цій корчмі всього вдосталь.
Дон-Кіхот, бачачи скромність начальника фортеці (бо так здавалися йому корчма й корчмар), відповів.
— Для мене, сеньйоре, усього буде доволі, бо, моя окраса — зброя, а відпочинок — бій.
Корчмар підтримав стремено Дон-Кіхотові, і той насилу зліз з коня, як людина, що не їла цілий день. Зараз же він наказав хазяїнові якнайкраще доглядати свого коня, бо то
10
