Жінки, не звиклі до такої красномовності, не відповідали й слова, а тільки спитали, чи не хоче він чогось з'їсти.
— Я з'їв би що завгодно, — відповів Дон-Кіхот, — і, гадаю, це було б дуже до речі.
Трапилося так, що цього дня була п'ятниця, і в корчмі було лише кілька порцій риби, яку в Кастілії звуть тріскою, в Андалузії — бакалавриком, а по інших краях — попиком чи форелькою, і жінки спитали Дон-Кіхота, чи не хоче він часомо з'їсти форельки, бо іншої риби тут немає.
— Багато форельок можуть замінити одну форель, — відповів Дон-Кіхот, — так само, як однаково, чи дадуть мені вісім реалів[1] дрібними грішми, чи одну монету на вісім реалів. Тим більше, що ці форельки можуть бути такі, як телятина, що краща від яловичини, або як молоде козеня, що ніжніше за цапа. Тільки давайте мерщій, бо подвиги та важку зброю не можна підняти, не дбаючи за шлунок.
Для прохолоди стіл поставили коло дверей корчми, і хазяїн подав йому порцію погано вимоченої та ще гірше звареної тріски і шматок хліба, такого чорного та цвілого, як його зброя.
Дуже смішно було бачити, як їв рицар, бо з шоломом на голові і піднятим забралом він не міг покласти в рот ні одного шматочка, коли йому не клали його інші, що й робила одна з тих сеньйор. Не міг би він і напитися, якби корчмар не прикрутив очеретину та, поклавши один кінець її Дон-Кіхотові в рот, не наливав з другого краю в неї вина. Він терпляче зносив усе, щоб не розрізати стрічок на шоломі.
На цей час підійшов до корчми свинар і, підходячи, чотири чи п'ять разів свиснув у свою очеретяну соп лку. Це остаточно переконало Дон-Кіхота, що він потрапив у якийсь розкішний замок, де йому прислуговують з музикою, що тріска, то — форель, житній хліб — булка, а корчмар — власник замку, і тому він вважав, що йому пощастило з його наміром і що він зможе тут висвятитись на рицаря.
——————
- ↑ Реал — дрібна іспанська монета.
12
