потрібним у подорожі, а ввечері, на шостий день, Дон-Кіхот, порозумівшися з небогою та ключницею, а Санчо з дружиною, непомітно для всіх виїхали.
Бакалавр проводив їх з півмилі за село, і після цього вони попрямували до Тобоса. Дон-Кіхот їхав на Росінанті, а Санчо на своєму старому Сірому, який віз і торбинки, напхані їжею, і гамана з грішми, що дав йому Дон-Кіхот про всяк випадок. Прощаючись, Самсон обняв нашого рицаря і просив повідомляти його про всі щасливі й нещасні пригоди, щоб він міг радіти й сумувати вкупі з ними, як того вимагають закони дружби. Дон-Кіхот обіцяв, Самсон повернув на село, а наші подорожні поїхали до великого міста Тобоса.
Коли Самсон поїхав, а Дон-Кіхот та Санчо лишилися насамоті, Росінант почав іржати, а Сірий — ревти; обидва рицар і зброєносець — прийняли це за добру ознаку та за щасливе віщування, хоч, правду сказати, осел ревів голосніше, ніж кінь, і це навіяло Санчові думку, що його доля буде краща, а успіхами він перевищить свого пана. Проїхавши якийсь час мовчки, Дон-Кіхот сказав:
— Санчо, друже, ніч минає швидко, і вже стемніло більше, ніж нам треба, щоб удосвіта добратися до Тобоса. А я вирішив поїхати туди перед тим, як ставати до будьякої пригоди. Там я здобуду благословення й дозвіл незрівняної Дульсінеї, а з ними, певна річ, спроможуся вийти щасливо й з перемогою з кожної небезпечної пригоди, бо ніщо в світі не надає такої відваги мандрівним рицарям як певність у прихильності їхніх дам.
— Я гадаю таксамо, — відповів Санчо, — та, на мою думку, вашій милості важко буде побалакати з нею або побачити її насамоті, а ще важче дістати благословення. Хібащо вона кине Його вам крізь паркан, крізь який
180
