зброєносці мали з собою гроші й інші потрібні речі, а саме корпію та мазі для лікування. А коли в рицарів не було і зброєносця (це траплялося дуже рідко), то вони возили все самі на коні в невеличких торбинках, ніби щось дуже важливе, бо для іншого чого мандрівному рицарству не дуже годилося тягати з собою торбинки.
На цій підставі корчмар радив Дон-Кіхотові не мандрувати надалі без грошей і без речей, про які він тількищо казав і які можуть стати в пригоді саме тоді, коли цього найменше сподіваєшся.
Дон-Кіхот обіцяв точно виконати його поради і після цього дістав наказ стати на варту на великому подвір'ї біля корчми. Зібравши всю свою зброю і поклавши її на корито біля колодязя, Дон-Кіхот устромив руку в щит, взяв спис і з молодецьким виглядом почав поволі походжати перед коритом.
Корчмар розповів усім, хто був у корчмі, про божевілля свого постояльця, про почесну варту із зброєю та про висвячення на рицаря, якого той чекає.
Всі дивувалися з такого незвичайного божевілля і, пішовши подивитися здаля на Дон-Кіхота, побачили, як, не відходячи далеко від зброї, він то спокійно походжає, то втуплює очі в корито і спирається на спис.
Зайшла ніч; місяць світив ясно, і те, що робив новий рицар, було всім добре видно. Одному з погоничів у корчмі захотілося піти напоїти худобу, а для цього треба було зняти з корита зброю Дон-Кіхота. Побачивши, що погонич підходить до корита, Дон-Кіхот сказав йому голосно:
— Хто б ти не був, о, сміливий рицарю, що збираєшся доторкнутись до зброї найвідважнішого з мандрівних рицарів, які будьколи підперезувалися мечем, поміркуй, що ти робиш, і не торкайся до неї, коли не хочеш заплатити життям за своє зухвальство.
Погонич не звернув уваги на ці слова (а краще було б звернути, бо йшлося про його здоров'я) і, взявши зброю за ремені, швиргонув її далеко від себе. Побачивши це, Дон-Кіхот звів очі до неба і, звернувшись думками до своєї Дульсінеї, сказав:
15
