пришелепуватого пана, а він, я знаю, божевільніший за звичайного рицаря.
— Тому то й кажуть, що зажерливість лантух дере, — сказав зброєносець рицаря. — Коли вже дійшло до панів, так немає в світі божевільнішого пана, ніж мій. Мій пан, бач, хоче привести до розуму одного рицаря, що з'їхав з глузду, та й собі збожеволів і починає шукати такого, що коли його й знайде, то не знаю, чи не прийдеться йому по пиці.
— А чи не закоханий часом ваш пан?
— Егеж. В якусь, Касільдею Вандалійську. Та він шкутильгає не тільки на цю ногу.
— Немає такого шляху, — відповів Санчо, — де не було б колій та вибоїв. І коли правду кажуть, що знайти товариша в нещасті однаково, що знайти полегшення, то я можу радіти, що ваша милость служить такому ж панові, як і мій.
— Дурний та відважний, — сказав зброєносець, — а ще більший шахрай, ніж дурний і відважний.
— Про мого цього сказати не можна, — відповів Санчо. — Я скажу навіть, що в ньому немає ніякого шахрайства. Душа в нього чиста, як прозорий струмок; він не вміє зробити зла нікому, а добра хоче всім. У ньому немає ніяких хитрощів; кожне дитя може опівдні переконати його, що це ніч, і за цю щирість я й люблю його, як своє серце, і ніяк не наважусь кинути, не зважаючи на всі його дурощі.
— А проте, — сказав зброєносець, — коли сліпий веде сліпого, обидва можуть упасти в яму. Нам усежтаки краще вернутися додому та стати до роботи, бо ті, що шукають пригод, не завжди натрапляють на щасливі пригоди.
Підчас розмови Санчо випльовував липку слину, і зброєносець Рицаря Лісу, помітивши це, сказав йому:
— Мені здається, що від балачок наші язики прилипли до горлянки, а при сідлі в мене висять дуже добрі ліки на це.
Підвівшись, він швидко вернувся з великим бурдюком вина і з пирогом. У цьому пирогу був запечений цілий
199