кролик такого розміру, що Санчові здалось, ніби це цілий цап, не те, що цапеня.
— Оце ви возите таке з собою, сеньйоре?
— А що ж ви думаєте? — відповів той. — Хіба ж я якийнебудь зброєносець, що вартий самого хліба та води? Я вожу з собою в торбинках при сідлі запаси кращі, ніж у генерала в поході.
Санчо не дав себе вдруге просити і, пхаючи собі в рот величезні шматки, сказав:
— Справді, ваша милость, ви вірний і відданий зброєносець, швидкий і лагідний, великий та великодушний, про що доводить ця вечеря, яка коли й не з'явилася сюди чарами, то в кожному разі так здається. Це не те, що я — злиденний і нещасний, що маю з собою тільки трохи твердого сиру, яким можна пробити череп велетневі, та чотири десятки ріжків і стільки ж лісових та волоських горіхів. І все це через скупість мого пана, бо, на його думку і згідно з положенням, якого він додержується, мандрівні рицарі повинні живитися самими сухими плодами та польовою травою.
— Клянуся честю, брате, — відповів зброєносець, — мій шлунок не пристосований до реп'яхів, кислиць та гірського коріння. Нехай усе це буде для наших панів з іхніми думками та рицарськими законами. Вони можуть їсти що хочуть, а я завжди вожу скриньку з їжею і про всякий випадок ще й цей бурдюк, який я так люблю, що разу-раз обіймаю його та цілую.
По цій мові він передав Санчові бурдюк, і Санчо перекинув його, притулив до рота і з чверть години дивився на небо, а напившись, схилив голову на один бік і, глибоко зітхнувши, сказав:
— О, яке ж гарне! Скажіть мені, сеньйоре, заклинаю вас найдорожчими для вас речами в світі, це вино з Сюдад Реаль?
— От молодець! — скрикнув той. — Вино справді не з іншого міста, і вже стареньке.
— Мені воно й так відоме, і від мене ви цього не сховаєте, — відповів Санчо. — Хіба це не добре, сеньйоре зброєносцю, що в мене зроду така здібність розбирати вина?
200