народилося, щоб затьмарювати та нищити подвиги добрих і надавати блиску та звеличувати вчинки лихих. Чарівники переслідували мене, переслідують і переслідуватимуть, поки не вкинуть мене та мої рицарські подвиги в глибоку безодню забуття. Вони шкодять мені й ранять мене в тім місці, де, знають вони, я найбільше відчуваю біль, бо відібрати у мандрівного рицаря його даму — значить одібрати в нього очі, якими він дивиться, сонце, що світить йому, і підпору, що підтримує його. Я багато разів казав уже й повторюю знову, що мандрівний рицар без дами подібний до дерева без листя, до будівлі без фундаменту, до тіні без тіла, яке її кидає.
— Більшого вже нічого не скажеш, — мовила герцогиня, — але якщо вірити історії сеньйора Дон-Кіхота, яка нещодавно вийшла в світ з ухвали всього людства, то з неї, коли не помиляюся, виходить, ніби милость ваша ніколи не бачили сеньйори Дульсінеї; і що сеньйора не існує, а є лише фантастична особа, породжена та витворена вашою уявою і яку ви прикрашаєте всіма чеснотами та досконалістю собі до смаку.
— З приводу цього можна багато говорити, — відповів Дон-Кіхот. — Тільки бог знає, чи є в світі Дульсінея, фантастична вона чи не фантастична. Це — такі речі, що їх ніяка допитливість не може дослідити до кінця. Я не породив і не витворив моєї сеньйори. Я бачу її таку, якою вона мусить бути, з усіма тими прикметами, що можуть уславити її на цілий світ: вродливу без цяточки, статечну без чванливості, люблячу, але скромну, чемну через своє виховання і високого роду, бо при благородній крові врода вилискує та сяє на вищих щаблях досконалості, ніж у красунь низького походження.
Розмова герцога, герцогині й Дон-Кіхота дійшла саме до цього місця, коли вони почули багато голосів та шум у палаці, а незабаром у залу вскочив Санчо, дуже збентежений, з ганчіркою замість серветки на шиї, а слідом за ним багато кухарчат та інших ще менших прислужників. Один з них тримав у руках невеличкий таз з водою, брудний колір якої доводив, що то були помиї.
Він ішов слідом за Санчом, якомога силкуючись підставити
242
