свистіли; все це сталося відразу й так бучно, що хіба нечулі люди могли б не перелякатися. Герцог був уражений, герцогиня — стривожена, Дон-Кіхот — здивований, Санчо тремтів, і навіть ті, хто знав про цей жарт, оторопіли. Злякавшись, усі замовкли, і в цей час до них під'їхав в убранні діавола поштар, що замість сурми сурмив у величезний кривий ріг, а той видавав гострі й неприємні звуки.
— Гей, брате поштарю, — сказав герцог, — хто ви такий і звідки? І що то за військо, що, здається, йде лісом?
— Я — діавол, шукаю Дон-Кіхота Ламанчського, — відповів поштар гучним і страшним голосом. — Люди, що там ідуть, — шість загонів чарівників, які на тріумфальній колісниці везуть незрівняну Дульсінею Тобоську. Вона їде зачарована в супроводі чемного француза Монтесіноса, що розкаже Дон-Кіхотові, як можна зняти з неї чари.
— Якби ви були діавол, як ви кажете і про що свідчить ваша зовнішність, — сказав герцог, — ви одразу пізнали б рицаря Дон-Кіхота Ламанчського, бо ось він стоїть перед вами.
— Їйбогу, — сказав діавол, — честю присягаюся, я й не вгадав цього. У мене в голові стільки різних думок, що про головне, заради чого я приїхав сюди, я й забув.
Діавол, не злазячи з коня, втупив очі в Дон-Кіхота і сказав:
— До тебе, Рицарю Левів, послав мене нещасний, але хоробрий рицар Монтесінос і доручив переказати, щоб ти чекав його на тому місці, де я тебе знайду, бо він везе з собою так звану Дульсінею Тобоську і хоче розказати, як звільнити її, від чар. А тому, що я виконав доручення, то мені нема чого лишатися тут.
Сказавши це, він засурмив у свій незвичайний ріг, повернувся і, не чекаючи відповіді, поїхав.
Герцог звернувся до Дон-Кіхота:
— Ви гадаєте чекати тут, ваша милость?
— А чому ні? — спитав той. — Я чекатиму, відважний і певний своєї сили, хоч би мене атакувало все пекло.
— А я, якщо побачу ще такого діавола і з таким рогом, то шукайте мене не тут, а у Фландрії, — мовив Санчо.
247