Перейти до вмісту

Сторінка:Міґель де Сервантес Сааведра. Дон Кіхот Ламанчський. 1936.pdf/293

Матеріал з Вікіджерел
Ця сторінка вичитана

Ледве кінчив Санчо ці слова, як срібляста німфа, що сиділа поруч Мерліна, звелася на ноги, скинула тонкий серпанок з обличчя, що здалося всім надзвичайно вродливим, і вільно, як чоловік, і не дуже жіночим голосом сказала, звертаючись до Санча Панси:

— О, безталанний зброєносцю, людино з серцем з коркового дерева і з камінними тельбухами! Якби тобі, негіднику, наказали кинутися сторч головою з високої башти; якби тебе, вороже роду людського, просили з'їсти дванадцять жаб, двадцять ящірок, тридцять гадюк; якби тебе переконували забити твою жінку та дітей гострим разючим ятаганом, то не дивно було б, коли б ти злякався й відступив. А здіймати галас з приводу трьох тисяч трьох сот батогів, тимчасом як кожен школяр, хоч який кволенький, дістає стільки ж щомісяця! Це дивує, обурює й жахає всіх, хто має жалісливу душу й чує твої слова чи почує їх згодом. Втупи, о, нікчемна й груба тварино втупи, кажу, свої очі переляканого пугача в зіниці моїх очей, подібних до сяйливих зірок. Дивись, як струмки сліз з них роблять борозни, рівчаки й стежки по чудових ланах моїх щік. Пожалій мене, облудне й лихе страховище, бо мої квітучі літа — мені ж бо тільки дев'ятнадцять і не минуло двадцяти років — марніють і гинуть під корою цієї звичайної селянки. Я з'явилася сюди тільки з великої ласки, що зробив мені присутній тут сеньйор Мерлін. Він гадав, що тебе зворушить моя врода, бо сльози засмученої красуні із скелі роблять бавовну, а з тигрів — овець. Бий, бий своє гладке тіло, бундючна тварино, смиряй свій дух, що спонукає тебе тільки їсти та їсти, і поверни ніжність моїй шкірі, лагідність моїй удачі і вроду моєму обличчю. А якщо ти не хочеш слухатись і скоритись для мене, то зроби це для бідного рицаря, що стоїть біля тебе, для свого пана.

Я бачу вже, як його душа дійшла йому до горла і сидить на порозі рота пальців на десять од губ, чекаючи твоєї доброзичливої або суворої відповіді, щоб або вернутися назад до шлунку, ало виплигнути з рота.

Дон-Кіхот, почувши таке, помацав себе за горло і сказав, звертаючись до герцога:

 

251