найвитонченішим та найгіршим способом — заморити мене голодом.
— Але й мені здається, — сказав дворецький, — що вашій милості не слід нічого їсти з цього столу, бо все це готували монахині, а прислів'я каже: за хрестом біс стоїть.
— Не заперечую цього, — відповів Санчо. — А тепер нехай мені дадуть скибку хліба та фунтів чотири винограду; в, них не може бути ніякої отрути, а я ж, справді, не можу обійтися без їжі. Тим більше, коли ми мусимо бути готові до боїв, що нам загрожують, ми повинні бути міцніші, бо відвага спирається на шлунок, а не шлунок залежить від мужності. А ви, секретарю, відпишіть моєму сеньйорові герцогу й перекажіть йому, що я виконаю всі його накази. Поцілуйте також від мого імени ручки моїй сеньйорі герцогині. До речі, ви можете поцілувати руки й моєму панові сеньйорові Дон-Кіхоту Ламанчському, щоб він почував мою вдячність за його хліб. А до цього ви можете, як добрий секретар та добрий біскаєць, додати все, чого вам забажається, і все, що спаде вам на думку. А зараз приберіть з стола та дайте мені їсти, і я тоді дам доброї прочуханки всім шпигунам, розбійникам та чарівникам, що наважаться напасти на мене або на мій острів.
Тимчасом зайшла ніч, і губернатор забажав обійти острів. Санчо взяв із собою дворецького, секретаря, мажордома й писаря, на якого було покладено обов'язок, нащадкам на користь, занотувати всі, вчинки губернатора, і стільки вартових та судових писарів, що з них можна було скласти чималий загін. Санчо із своїм жезлом ішов посередині, оточений всім цим людом, і на нього варто було подивитися. Пройшовшись кількома вулицями містечка, вони почули брязкіт ножів, і, поспішаючи до того місця, натрапили на двох чоловіків, що, побачивши представників правосуддя, кинули битися, і один з них гукнув:
278
