щавшися з ними, одразу ж рушив у путь і незабаром в'їхав у лісок, що був поблизу. Санчо поспішав услід на всю ходу свого осла, але Росінант біг так швидко, що Санчо, щоб не залишитись зовсім позаду, мусів попросити, щоб Дон-Кіхот підождав його. Наш рицар спинив Росінанта, чекаючи свого втомленого зброєносця, а той, під'їхавши, сказав:
— Мені здається, сеньйоре, що нам було б безпечніше заховатись десь у церкву, бо не буде нічого дивного, коли той, кого ви так добре впорядили підчас бою, сповістить про це Святе Братство[1]. Нас заберуть, і ми чимало попріємо, доки визволимось із в'язниці.
— Мовчи, — відповів Дон-Кіхот. — Де це ти бачив або читав, щоб мандрівного рицаря судили, хоч скільки б він вчинив убивств?
— Я не знаю нічого про вбивства, і сам я нікого не вбив за все своє життя, — сказав Санчо, — але добре знаю, як поводиться Святе Братство з тими, хто б'ється на шляхах.
— Не бійся, друже, — відповів Дон-Кіхот, — я зможу вирвати тебе навіть з рук Братства. А втім, скажи відверто, чи бачив ти колинебудь кращого за мене рицаря на всьому земному просторі? Чи ти читав у якійнебудь історії про когось, що завзятіше нападав, витриманіше бився, краще влучав та спритніше скидав із сідла?
— Правду казати, я зроду не читав ні однієї історії, — відповів Санчо, — бо не вмію ні читати ні писати. Але можу закладатися, що ніколи досі не служив я у такого відважного пана, як ваша милость. Тимчасом я благаю вашу милость звернути вашу увагу на те, що з вашого вуха точиться багато крові, а в мене в торбинках є корпія і трохи білої мазі.
— Я міг би обійтися без цього, — відповів Дон-Кіхот, — коли б раніш здумав приготувати пляшку ф'єрабрарського бальзаму, одна крапля якого зберегла б нам час і ліки.
— Що ж це за пляшка і який бальзам? -запитав Санчо у пана.
——————
- ↑ Назва поліції того часу в Іспанії.
41
