вів Росінанта, що жалівся б не менше свого хазяїна та Санча, якби міг говорити. Нарешті, він умостив на осла Дон-Кіхота, прив'язав до осла Росінанта і, взявши осла за вуздечку, поплентався туди, де, йому здавалось, лежав битий шлях.
Доля, що вела його від гарного до ще кращого, за короткий час вивела їх на дорогу, де він побачив корчму, яка, всупереч його гадкам і на бажання Дон-Кіхота, повинна була бути замком. Санчо настоював, що то корчма, а його пан казав, що це не корчма, а замок, і вони сперечалися, поки, не дійшовши згоди, добралися до воріт, куди Санчо, без дальшої перевірки, в'їхав з усім своїм загоном.
Побачивши Дон-Кіхота, що лежав упоперек на ослі, корчмар спитав Санча, яке нещастя спіткало його, а Санчо відповів, що рицар упав із скелі і через те трохи нам'яв собі ребра.
Корчмариха була зроду жаліслива і співчувала недолі свого ближнього. Вона звеліла своїй дочці, гарненькій милій дівчині, допомагати їй лікувати їхнього постояльця. Служила в цій корчмі дівчина з Астурії, яка заходилась допомагати хазяйській доньці, і вони приготували Дон-Кіхотові дуже погану постіль на горищі, де раніше, очевидно, багато років складали солому.
Постіль Дон-Кіхота була на чотирьох погано виструганих дошках, покладених на два не дуже рівні високі ослони. На дошках лежав матрац з бавовняну ковдру завтовшки, повний якихось камінців. Коли б крізь дірки не було видно, що це збита вовна, то, мацаючи їх, можна було б справді подумати, що то круглячки. Поверх матраца поклали дві шкіряні простині та вовняну ковдру, в якій, якби хто захотів, можна було легко полічити всі волосинки. На це кляте ліжко поклали Дон-Кіхота.
48
