голкарів з Кордови та два пройдисвіти з Севільї, люди веселі, вигадливі та лихі жартівники. Неначе спонукані однією і тією ж думкою, підійшли вони до Санча, зняли його з осла, внесли в повітку, а тоді один з них побіг до корчмаря по ковдру, на яку вони Санча й поклали.
Але повітка здалася їм дуже низькою для їхньої роботи, і вони вирішили вийти на задвірок, де дахом було саме небо. Там вони начали підкидати його з ковдри угору.
Бідний Санчо зняв такий галас, що його почув і Дон-Кіхот, який спочатку прийняв це репетування за якусь нову пригоду, а розібравши, що то голосить його зброєносець, повернув коня й галопом поскакав до корчми. Знайшовши ворота зачиненими, він поїхав кругом, шукаючи в'їзду, але, не доїхавши до задвірка, побачив, у яку погану гру грають з його зброєносцем. А той то злітав, то падав у повітрі так втішно та швидко, що коли б Дон-Кіхот не був такий лютий, йому важко було б утриматись від сміху. Він пробував злізти з коня на паркан, але, бувши розбитий та кволий, не спромігся навіть підвестися і задовольнився тим, що, сидячи на сідлі, почав висловлювати на адресу Санчових нападників такі образи та лайки, що й описати їх не можна. Але вони не кидали ні своїх жартів, ні своєї роботи, і Санчо безперестанку літав, аж поки вони потомились і покинули його. Потім вони привели осла, посадили на нього Санча і загорнули в плащ, а жаліслива Маріторнес, побачивши його такого стомленого, визнала за потрібне дати йому кухоль свіжої води. Санчо взяв цей кухоль і підніс його до рота, але спинився, почувши гучний голос свого пана:
— Сину мій, не пий води; не пий її, Санчо, вона вб'є тебе. Дивись, ось у мене зцілющий бальзам, після двох крапель якого ти, безперечно, одужаєш.
На ці слова Санчо глянув на Дон-Кіхота і сказав ще голосніше:
— Чи не забула часом ваша милость, що я не рицар? Або чи не хоче вона, щоб я зблював і решту кишок, які лишилися ще в мене після останньої ночі? Бережіть цю рідину для себе і для всіх чортів, а мені дайте спокій.
Сказавши це, він ту ж мить почав пити, але, побачивши
54
