Перейти до вмісту

Сторінка:Міґель де Сервантес Сааведра. Дон Кіхот Ламанчський. 1936.pdf/77

Матеріал з Вікіджерел
Ця сторінка вичитана

з першого ковтка, що то була вода, не схотів пити далі й попросив Маріторнес принести йому вина. Та не тільки охоче задовольнила його бажання, а ще й заплатила за вино власними грішми.

Випивши, Санчо вдарив у боки свого осла і виїхав з корчми у навстіж відчинені для нього ворота, дуже задоволений, що нічого не заплатив і що настояв на своєму, хоч і коштом свого звичайного поручителя — власних боків. Щоправда, у корчмаря лишились y заставу Його торбинки, але схвильований Санчо навіть не помітив того.

РОЗДІЛ XI
де оповідається про розмову Санча Панси з Дон-Кіхотом та про інші, варті уваги, пригоди

Санчо під'їхав до свого пана такий заморений та знесилений, що не міг навіть правити ослом, і Дон-Кіхот, побачивши його в такому стані, сказав:

— Тепер я переконався, добрий Санчо, що цей замок, чи то корчма, безперечно, зачарований. Бо чим іншим, як не примарами, можуть бути люди, які так жорстоко гралися з тобою? І це стверджується тим, що, коли я дивився через паркан на сумну трагедію, яку ти відбував, я не тільки не спромігся перелізти на той бік паркана, але навіть не мав сили злісти з Росінанта через якісь чари. Але присягаюся своїм званням, що коли б мені пощастило перелізти або злізти з коня, я помстився б за тебе так, що ці паскудні розбишаки довіку пам'ятали б про свої вихватки. І тут я свідомо порушив би рицарські закони, що, як я тобі багато разів казав, не дозволяють рицареві підносити руку на того, хто сам не рицар, за винятком випадків найпильнішої потреби, а саме коли захищаєш життя або свою власну особу.

— Я помстився б і сам, — відповів Санчо Панса, — не зважаючи на те, висвячено мене на рицаря чи ні, але не мав змоги. Проте, я певний, що ті, хто грався зо мною, не були ні

55