примарами, ні зачарованими істотами, як це каже ваша милость. Навпаки, то були точнісінько такі, які ми, люди з м'яса та кісток, бо я чув, що, підкидаючи мене, вони звали один одного — того Педро Мартінес, того Теноріо Гернандес, корчмаря ж звуть Хуан Паломеко. Отже, сеньйоре, те, що ви не могли перелізти через паркан і злізти з коня, пояснюється чимсь іншим, а не чарами. Через усе це я остаточно зрозумів, що пригоди, яких ми шукаємо, приведуть нас, кінець-кінцем, до такої біди, що ми не розберемо, де у нас права, а де ліва нога. І як на мій дурний розум, то найкраще та найзручніше було б нам вернутись додому, поки ще не скінчились жнива, стати до господарства й кинути оці блукання по світах від однієї небезпеки до ще гіршої другої.
— Як мало розумієшся ти на рицарських справах, Санчо, — сказав Дон-Кіхот. — Мовчи та май терпіння; прийде ще день, коли ти на власні очі побачиш, яка почесна наша праця. Хіба ж, скажи, є в світі більша приємність чи більше задоволення, ніж те, що його дає перемога в битві або тріумф над ворогом? Немає жодного, то певна річ.
— Так воно, мабуть, і є, хоч я цього й не знаю, — відповів Санчо. — Знаю тільки, що відколи ми стали мандрівними рицарями, ми не перемогли ще ні в одній битві, не рахуючи бою з біскайцем. Та й з нього ваша милость вийшли без половини вуха і без половини щита, а потім тільки того й було, що нас били то кілками, то кулаками. Я не згадую вже про те, як підкидали мене на ковдрі зачаровані люди, над якими я не мав навіть змоги помститися, щоб відчути насолоду перемоги над ворогом, як каже ваша милость.
— Це боляче й мені, та ти мусиш терпіти, Санчо, — сказав Дон-Кіхот. — Але відтепер я силкуватимусь здобути меч, зроблений так уміло, що, маючи його в руках, нема чого боятися якихось чар. А може статися, доля подарує мені меч, що належав Амадісові тоді, як його звали „Рицар Огненного Меча“. То був найкращий меч, що його мав будьколи рицар, бо був гострий, як бритва, і проти нього не міг устояти ніякий панцер, хоч який міцний або зачарований.
— Моя доля така, — сказав Санчо, — що коли вашій
56
