милості й пощастить знайти такий меч, він стане в пригоді, як і бальзам, тільки рицарям, а зброєносцеві лишаться самі неприємності.
— Не бійся цього, Санчо, — відповів Дон-Кіхот, — небо пошле й тобі кращу долю.
Розмовляючи так із своїм зброєносцем, Дон-Кіхот побачив на шляху, де вони їхали, велику куряву і, повернувшися до Санча, сказав:
— Настане день, Санчо, коли ми побачимо щастя, яке досі зберігала для мене моя доля. Цього дня, кажу, я мушу довести, як і завжди, міць своєї руки і вчинити подвиги, що лишаться вписані в книгах слави на всі майбутні століття. Бачиш оту куряву, Санчо? Її збило величезне військо, яке складається з різних незліченних народів, що рушають сюди.
— У такому разі тут мусить бути два війська, — відповів Санчо, — бо з противного боку здіймається така сама курява.
Повернувшись і побачивши, що Санчо каже правду, Дон-Кіхот надзвичайно зрадів, бо гадав, мабуть, що обидва війська атакуватимуть одне одного якраз на цій просторій рівнині. Голова його весь час була повна вигадок про різні битви, чари, пригоди, незвичайності, кохання та виклики, про які оповідається в рицарських книжках, і всі думки його, розмови і вчинки були скеровані на такі речі. А справді куряву цю зняли дві великі отари овець та баранів, що наближалися з обох країв шляху, але через пилюку не можна було розгледіти їх, поки вони не підійшли ближче. Дон-Кіхот рішуче твердив, що це військо, і Санчо, нарешті, повірив йому і спитав, що їм треба робити.
— Як що? — відповів Дон-Кіхот. — Боронити скривджених, допомагати їм у всім, кому це буде потрібно. Тобі слід знати також, Санчо, що тим військом, яке йде проти нас, командує славетний імператор Аліфанфарон, володар великого острова Трапобанд. Друге військо, що позад нас, належить його ворогові, королю Гарамантів, Пентаполінові Закачані Рукава.
— А завіщо так не люблять один одного ці пани? — спитав Санчо.
57
