Сторінка:М. Григорович. Як Ірландія здобула собі волю (1924).djvu/52

Матеріал з Вікіджерел
Ця сторінка вичитана

селянські хлопці, не маючи вдома ні землі, ні праці, й не сподіваючись також великого щастя від еміграції до Америки, йшли попросту до англійського війська, де служба була легка, а платилося добре. Коли почалась війна, ірландські полки опинилися також на фронті. Та знаючи, що вдома у них не вгаває боротьба за визволення рідного краю й що на перешкоді тому визволенню стоїть як-раз Англія, вони не мали ніякої охоти проливати свою кров за ту саму Англію й билися аби-як.

Був навіть один випадок, коли ірландські війська спромоглися на відвертий ворожий виступ проти Англійців. Сталося це тоді, коли на фронт прибули англійські війська, що стояли залогою в Дубліні й «визначилися» своїми «перемогами» над безборонними ірландськими жінками й дітьми, тікаючи від ірландських добровольців. Оповідають, що ірландські стрільці одної ночі напали на тих «героїв» і вирізали їх до ноги. Це була ірландська помста за день 26 липня в Дубліні!

А тимчасом людей треба було до війни все більше. В Англії було заведено обовязкову військову повинність. На Ірландію не посміли поширити цей закон, а оголосили тут добровільну бранку. На цю бранку відгукнулось У цілій Ірландії не більше 80 000 рекрутів, і то близько 50 тисяч із протестанського Улстера й тільки коло 30 тисяч із католицької частини краю. Останні також були здебільшого міщане, вже зденаціоналізовані й да-